Визначення завдань заняття

Головне в системному підході до навчання та розвитку - написання завдань навчання. Важливо не плутати завдання з метою. Мета ‑ це зазвичай більш широке поняття, мета усього заходу або його певної частини. Коли розробники пишуть завдання навчання, вони дійсно конкретизують, чого вони хочуть, щоб учасник досяг в кінці заняття, при поверненні до робочого місця, і т.п.

Перше правило визначення завдання звучить наступним чином:

завдання повинно конкретизувати, що учасник повинен буде вміти робити в кінці заняття.

Приклад: "В кінці заняття учасники розумітимуть право України".

Друге правило торкається того, як завдання описує, що учасник може зробити. Звернемося до вищезгаданого прикладу.

Зараз нам потрібно подивитися на те, що означає завдання. Фактично воно означає дуже мало. Ключове слово ‑ "розуміти". Однак, як ми знатимемо, розуміє учасник чи ні? Якщо наприкінці заняття учасник каже: "Так, я все розумію," ви можете тільки повірити йому на слово. Щоб бути впевненим, що щось було вивчене, вам доведеться попросити продемонструвати це якимось чином.

Ви можете дати короткий усний або письмовий тест і попросити учасників описати головні області права України.

Якщо вони зможуть це зробити, то зроблять це не завдяки завданню – адже воно було дуже невизначеним. Завдання ніяким чином не конкретизувало, що саме зможе зробити учасник.

Звідси випливає друге правило:

завдання повинні описувати певну зовнішню поведінку або результат. (Деякий спосіб, за допомогою якого учасник зможе продемонструвати, що він щось вивчив).

Тому перше завдання можна було б краще написати таким чином:

"В кінці завдання учасники зможуть описати право України".

В кінці заняття ви вже можете попросити описати правову систему України. Якщо опис співпадає з тим, що ви розповідали, ви знатимете, що учасник навчився від вас.

Важливо зрозуміти це друге правило. При написанні завдання, тренер повинен вказати, на що учасник повинен бути здатний. Не описуйте словами, що він повинен зробити. Це не дасть вам можливості переконатися, чи дійсно це  зроблено. Ось чому такі слова як "знати", "розуміти", "осмислити", "оцінювати" - дуже невизначені.

Краще вживати ті слова, які зобов'язують учасника зробити щось таким чином, щоб ви могли оцінити, чи виконується те, що ви розказували, чи ні. Наприклад, учасники могли б "описати", "перелічити", "назвати", "віднести", "класифікувати", "обчислити" тощо.

Третє правило стосується того, в якій мірі він повинен засвоїти те, чому ми намагаємося його навчити. Повернемося до нашого прикладу

"В кінці заняття учасник зможе описати систему права України".

Ми вже визначили, що це завдання відповідає нашим першим двом правилам, і воно дійсно відповідає. Це визначається через учасника; через зовнішню поведінку, коли ставиться вимога описати (а не "знати", "зрозуміти суть", або ще щось невизначене) право України.

Але знову, чи можемо ми бути точнішими? Що саме має описуватися? Звичайно ж право. Але яке саме? Все? Кримінальне, цивільне, законодавство, урядовий контракт, розлучення, довіреність? Більшість з цього? Незначна частина цього? Очевидно, що це все ще досить невизначено. Потрібно уточнити елементи завдань, оскільки "право України” – поняття дуже неточне. 

Звідси  третє правило:

точно конкретизуйте, які сфери теми охоплює завдання

Очевидно, конкретизація допоможе як тренерові, так і учасникові точно зробити те, що від них очікується. Тепер розглянемо приклад, переписаний наступним чином:

"В кінці заняття учасники зможуть описати дві головні галузі права  України".

Підкреслена частина завдання тепер чітко конкретизує, яку галузь права потрібно описати.

А що, коли учні зрозуміють одну з двох основних галузей невірно? Таким чином, тільки 50% завдання буде досягнуто? Чи підходить це? Чи досягнута мета? Можливо, так. Врешті-решт, є лише декілька випадків в навчанні, коли ми чекаємо, що всі повністю компетентні в темі. Дуже часто, ми отримуємо менше. Іншими словами нам потрібно знати, які стандарти ми встановлюємо. 

Звідси четверте правило:

Завдання повинні містити стандарти прийнятної роботи.

Проте, може бути так, що за допомогою вищевказаного прикладу ми вимагаємо точності від учасників. Вони повинні знати обидві галузі права. Отже ми можемо переписати завдання.

Пам'ятайте, що завдання мають містити стандарти, але що ці стандарти повинні бути реалістичними і зважати на те, що люди іноді помиляються.

І останнє, п'яте правило. Звернемося ще раз до нашого постійного прикладу. Останній раз правило виглядало наступним чином:

"В кінці заняття учасники зможуть правильно описати дві головні області права  України".

Що було б, якби ми дозволили подивитися відповідь у книжці? Іншими словами, чи може використовуватися довідкова роботи або пам'ятки, щоб допомогти учасникам? В особливо складних областях, все частіше дозволяють учасникам звертатися до матеріалів під час тестування. Отже, те, що ми дозволяємо або не дозволяємо звертатися до довідкового матеріалу, є умовою, за якої учасники досягнуть мети навчання.

Звідси п’яте правило:

завдання повинне вказувати умови, за яких учасник повинен показати зовнішню поведінку.

Отже, в нашому прикладі, ми можемо включати наступні умови:

"В кінці заняття учасники зможуть правильно описати дві головні галузі права  України без звернення до підручника чи пам’ятки".

Щоб підсумувати, необхідно відзначити, що існує п'ять правил стосовно написання завдань, які необхідно запам'ятати:

  1. Завдання повинні конкретизувати, що учасники повинні будуть вміти робити в кінці заняття.
  2. Завдання повинні описати зовнішню поведінку (результат).
  3. Завдання повинні точно конкретизувати, які галузі теми будуть охоплені.
  4. Завдання повинні містити стандарти прийнятної роботи.
  5. У завданнях повинні вказуватися умови, за яких учасник повинен показати зовнішню поведінку.

Завершальна думка: “Якщо у вас виникають проблеми при оцінюванні результату навчання......можливо, ви нечітко визначили завдання..!”

Last modified: Friday, 6 March 2009, 9:57 AM