Смерть як остання критична подія в житті людини

криза смерті

          Людина відрізняється від всіх інших живих істот тим, що вона знає про неминучість своєї смерті. Чітке уявлення про неминучість кінця життя формується ще на його початку.

          Проблема кінця життя людини, смерті є не тільки психологічною проблемою, але і філософською, релігійною. В нашому суспільстві вона є в певній мірі табуйована, тому і малодослідженою. Ставлення до смерті є досить особистісне, залежить від багатьох суб’єктивно-об’єктивних факторів.

          Смерть – це остання критична подія в житті людини, яка на фізіологічному рівня є незворотнім припиненням всіх життєвих функцій.

          Дослідження свідчать, що менше бояться померти люди похилого віку, ніж молоді (Кастенбаум, 1986), а також ті, хто має чітку ціль в житті (Дурлак, 1979). Дослідження Г. Крайга (2000) свідчать, що смерть турбує більш за все людей похилого віку, фізично і психічно здорових, які мають плани на майбутнє і відчувають себе адаптованими в житті.

          Етапи вмирання (Елізабет Кюблер-Росс, 1969) (пристосування до думки про смерть):

  1. Заперечення. Людина відмовляється визнати можливість власної смерті, шукає інші, обнадійливіші думки і діагнози.
  2. Гнів. До гніву, образи і заздрості до оточуючих призводить усвідомлення людиною того, що вона дійсно вмирає. Вмираючий знаходиться в стані фрустрації, викликаному руйнуванням всіх його планів і надій.
  3. Торг. Людина шукає способи продовження свого життя, обіцяючи для цього будь-що (кинути пити, палити, звертаються до Бога, почати праведне життя).
  4. Депресія. Помираючий втрачає інтерес до життя, його охоплює відчуття безнадійності. Людина горює через прийдешню смерть і розставання з близькими.
  5. Прийняття. Людина упокорюється з власною долею і неминучістю смерті, спокійно очікує кінця.

          Але не всі помираючі проходять через ці стадії вмирання і в такому порядку. На реакції помираючої людини впливає культура, до якої вона належить, її особистість, релігійні та світоглядні погляди, тривалість і характер смертельного захворювання.

          В цілому процес вмирання людини визначається спрямованістю особистості. При гедоністичній спрямованості (з гр. – насолода; добро приносить насолоду, зло – страждання) властиві відчай і страх смерті, для осіб з егоїстичною спрямованістю він супроводжується моральними стражданнями, знеціненням досягнутого, відчуття пустоти прожитого життя. Люди з духовно-моральною і сутнісною спрямованістю усвідомлюють вищу цінність основного змісту свого життя, яку не можуть перекреслити ні фізичні страждання, ні сама смерть. Такі люди продуктивно працюють до кінці свого життя. Так, А.П. Чехов допрацьовував „Вишневый сад”.

          У людей, яким не загрожує негайна смерть більше часу для того, щоб звикнути до думки, що вони коли-небудь помруть. Вони часто проводять свої останні роки, згадуючи минуле і заново переживаючи свої радості і проблеми. Це – огляд життя – важливий щабель, куди людина піднімається в кінці життєвого шляху. Він відбувається у формі панорами спогадів, які змінюють один одного, охоплюють все минуле людини і супроводжується переважно позитивними емоціями.

Последнее изменение: Воскресенье, 8 Апрель 2018, 00:06