Періоди старості

          У словнику Р. Баркера звичайно виділяють три групи старих осіб: 1) «молоді старі» (60-64 роки); 2) «середні старі» (65-74 роки); 3) «старі старі» (понад 74 роки).

          О.Г.Лідерс у старості виділяє такі періоди: похилий вік, старечий вік, довгожительство (необов’язковий період), період вмирання. Близьким є поділ на періоди епохи старості В.Ф. Моргуном: похилий (літній) вік (55-75 років), старечий (75-90) і довгожительство (понад 90).

          Аналогічно, виділяючи три періоди у становленні старості, англійський вчений Д. Бромлей, дає характеристику кожному. Перший, «віддалення від справ» («відставка», 65-70 років) проявляється у підвищеній вразливості (сприйнятливості) до порушень життєвого стереотипу та «психічних безладів» у найближчому оточенні; зростаючою потребою у комунікації, загостренням почуття спорідненості і прив’язаності до близьких людей; звільненням від службової ролі і суспільних справ або продовженням певної діяльності з метою підтримки авторитету та влади; адаптацією до нових умов життя без постійних напружених занять; погіршенням фізичного і розумового стану. Другий період – старість (від 70 років) характеризується повною незайнятістю людини у суспільстві; відсутністю будь-яких ролей, крім сімейних; зростаючою соціальною ізоляцією; подальшим скороченням кола близьких людей, особливо серед однолітків; фізичною і розумовою недостатністю. У останньому періоді – дряхлість, хвороблива старість, смерть, Д. Бромлей не виділяє хронологічних меж і описує через збільшення явищ сенільності у поведінці та психічній сфері, остаточне порушення біологічних функцій, хронічні хворобливі стани, смерть.

          І. Бернсайд у пізній дорослості виокремлює чотири десятиліття: передстаречий період (60-69), старечий період (70-79), пізньостаречий період (80-89), дряхлість (90-99). Дж.Біррен пізньою зрілістю називає вік 50-75 років, а старість, на його думку, починається після 75 [Ананьев_чел].

          Аналізуючи особливості соціальної ситуації розвитку провідної діяльності і особистісних новоутворень більшості людей, що вступили в епоху, яку умовно можна назвати «після зрілості», М.С. Пряжніков виділяє такі періоди:

1)    похилий, перед пенсійний вік (приблизно з 55 років до виходу на пенсію, очікування і підготовка до пенсії);

2)    період після виходу на пенсію (перші кілька років на пенсії, опанування нового соціального статусу);

3)    період власне старості, стабільної старості (через кілька років після виходу на пенсію і до моменту серйозного погіршення здоров'я);

4)    старість і довгожительство за умови значного погіршення стану здоров'я або довгожительство при порівняно гарному стані здоров'я, стабільне довгожительство, – приблизно після 75-80 років і далі.

          У вітчизняній науці прийнята була така схема вікової періодизації : похилий вік – 60-74 роки – чоловіки, 55-74 – жінки; старечий вік – 75-90 років (чоловіки і жінки); довгожителі – понад 90 років. Досягнення людиною останніх періодів (пенсійного, старечого, довгожительства) залежить від спадковості, стану здоров’я, умов існування організму у середовищі проживання, характеру виховання і діяльності людини, власне ставлення до свого віку, старості.

Последнее изменение: Суббота, 7 Апрель 2018, 23:56