Відмінності у вікових періодизаціях старості, її початок

періодизація

Підгрунття відмінностей у різних періодизаціях старості.  Настання старості не є однозначно вираженою і легко фіксованою подією. Перш за все, воно є плавним, тривалим процесом і старість як його результат настає не одразу. Крім того, не існує точної межі, яка відокремлює старість від попереднього вікового етапу. У часі спостерігається гетерохронність у старінні окремих людей та груп людей. Зокрема, по різному старіють представники різних етнічних груп. Не збігаються в часі також і різні види старіння (наприклад біологічне, економічне, соціальне, психологічне), хоча вони й взаємопов’язані: настання одного виду активізує настання іншого. Неоднозначність феномену старості відбивається й на його сприйнятті суспільством: зі збільшенням тривалості життя, змінюються погляди на вікову періодизацію. Адже якщо раніше, ще не так давно, 60 років уважали досить похилим, поважним віком, до якого доживали небагато людей, то зараз – це часто вік діяльної участі в суспільному житті, високої творчої активності, прагнення до самоствердження. Причина відмінностей у вікових періодизаціях полягає і в тому, що різні науковці працювали не лише в різні історичні часи в різних країнах, але й визначали й характеризували вікові етапи відповідно до своєї галузі науки. Оскільки межі віку рухливі й мінливі, мають конкретно-історичний характер, то й підґрунтя для періодизації змінюються залежно від загальної концепції розвитку особистості в похилому віці. Серед основ для вияву вікових меж старості науковці здебільшого обирають соціальну ситуацію (віддалення від справ) і психофізіологічний статус (стан здоров’я), тоді як зміни, котрі відбуваються на особистісному рівні, ураховуються не завжди.

          Початок старості. Епоха старості може охоплювати досить тривалий віковий період, який не є однорідним. Тому її поділяють на кілька етапів, періодів, не завжди виділяючи хронологічні межі кожного. Початок старості (похилого віку) припадає на 50 років, згідно англійським фізіологам ХХ століття, 60 років – згідно Піфагору, 70 років – згідно китайським вченим. Німецький фізіолог М. Рубнер також 50 років вважав початком старості, а 70 – поважною старістю. Німецький патологоанатом Л. Ашофф часом початку старості називав 45 років, власне старість охоплює період від 65 до 85 років, далі настає поважна старість [Нагорнова].

          По різному сприймають закінчення дорослості і, відповідно, настання старості особи різного віку. Так, на думку підлітків цей вік складає 57,7 років, дорослих осіб – 60,5, а осіб похилого віку – 61,3 року. Тобто, з віком спостерігається віддалення межі настання старості. Також А.В. Мікляєвою було виявлено, що у процесі ідентифікації зі своєю віковою групою саме особи похилого віку (порівняно із молодшими) мають найбільше труднощів, майже третина із них вважають себе дорослими (а не особами похилого віку) [МикляеваАВ].

          М. В. Єрмолаєва, цитуючи І. В. Давидовського і Л. І. Анциферову уважає, що немає «спільної», «однакової для усіх» старості як заключного етапу життя. Процес старіння у кожного свій (і початок старості у тому числі). Старість (зокрема, її межі) варто розглядати в контексті всього життєвого шляху, адже особливості життєвого досвіду людини впливають на процес її психологічного старіння.

Last modified: Saturday, 7 April 2018, 11:50 PM