Закономірності психічного розвитку особистості у старості

              Психічний розвиток особистості, який передбачає неухильне зростання (зміну) її свідомості, діяльності, поведінки, відбувається за певними закономірностями. У становленні старості (геронтогенезі) як етапу онтогенезу діють закономірності, властиві всьому процесові розвитку особистості, але особливого значення набуває нерівномірність та гетерохронність.

          Нерівномірність виявляється в тому, що різні психічні функції, властивості й утворення розвиваються з різною швидкістю: кожна з них має свої стадії підйому, стабілізації і спаду, тобто розвиток має коливальний характер. Нерівномірність розвитку психічної функції відображає темп, спрямованість і тривалість змін, що відбуваються. Нерівномірний, коливальний характер розвитку зумовлений нелінійною багатоваріантною природою системи, яка розвивається. На ранніх етапах розвитку людини коливання є сильнішими: високі підйоми змінюються значними спадами. З віком зменшується перепад в розвиткові тієї чи іншої функції, але збільшується частота коливань. Так завдяки коливальному характеру розвитку система підтримує свою цілісність і при цьому розвивається динамічно. Прикладом нерівномірності є зниження в розвиткові пізнавальних функцій у похилому віці порівняно з віком зрілим. Чим більш важливою й потрібною людині є та чи інша функція, тим довше вона зберігається (наприклад, чутливість людини до жовтого й зеленого кольорів після 50 років майже не знижується, а до синього падає після 25 років). Також довше зберігаються життєво важливі функції людини, які вона постійно використовує.

          Гетерохронність психічного розвитку полягає в асинхронності, розбіжності фаз розвитку окремих органів і функцій, у внутрішній суперечливості соматичного, статевого й нервово-психічного розвитку людини. Похідними від гетерохронності є закони специфічності й різноманітності.

          Закон специфічності («почерку» старіння) пов’язаний із напрямком, особливостями вікових змін. Закон різноманітності полягає в тому, що показники стану функцій, процесів, властивостей у період геронтогенезу в різних групах людей похилого віку дуже відрізняються. Такої відмінності не спостерігається на попередніх вікових етапах. Крім того, зростає варіативність індивідів у період старіння, а тому вікова норма має визначатися в межах зростаючого діапазону коливань основних психічних, фізичних, соціальних величин (Б. Г. Ананьєв). Це виявляється й у відсутності жорсткої зумовленості психічного розвитку; його кінцеві форми не задані, однак він відбувається за зразком, який існує в суспільстві. Життєстійкість окремих осіб у вісімдесят років є більш досконалою, ніж інших у п’ятдесят. Загалом цей закон відображає явища зростаючої індивідуалізації осіб у період старіння.

          Важливими закономірностями розвитку психіки в похилому віці є пластичність і компенсація (психологічний механізм заміщення порушених психічних структур шляхом використання збережених структур або перебудови частково порушених). Це означає, що поступове послаблення або навіть утрата окремих здібностей, умінь компенсується формуванням і розвитком нових. Так, фахівці в похилому віці компенсують зниження часу реакції виробленням унікальних стилів професійної діяльності, що дозволяє їм не знижувати якість і ритм роботи.

          Віковий психічний розвиток характеризується багатоспрямованістю, що означає наявність на кожному відрізку життєвого шляху не лише зростання (появи нових адаптивних можливостей), але й занепаду, утрат, до того ж їхнє співвідношення протягом життя змінюється. Проте неправомірно розглядати процес старіння людини з точки зору абсолютного регресу, оскільки й на цьому етапі онтогенезу мають місце прогресивні новоутворення – нові інтелектуальні стратегії, мотиви та пізнавальні здібності. Такі новоутворення спрямовані на подолання деструктивних явищ геронтогенезу й на досягнення нового рівня самовідчуття особистості у світі.

Last modified: Saturday, 7 April 2018, 11:22 PM