Психологічні теорії старіння та старості

Підходи до аналізу феномену старіння наявні і у різних психологічних школах. Одними з перших специфіку старості розглядали в експериментальній психології. Ф. Гальтона зацікавили проблеми психологічного старіння, а саме особливості інтелектуальної діяльності людини та її трансформації у старості. Зниження окремих психологічних функцій у людей цього віку пояснювалося переважно процесами психологічної деградації. Саме такі погляди сприяли формуванню уявлення про психологічне старіння як про процес психологічної деградації.

 

К. Ясперс, представник екзистенціальної психології вважав старість сприятливим і природним періодом життя, який має свої переваги – накопичений досвід, стриманість, життєва впорядкованість, здатність до самовитримки, навіть мудрість, хоча здібності у цей час і згасають. Людина стає скованою тілесно, але одночасно і вільною від тілесності, духовнішою. Якщо вона досягла мудрості, то є доброю, терплячою, поблажливою до слабостей інших, задоволеною життям.

 

Явищем старості цікавився і психоаналіз. Хоча З. Фрейд не вивчав безпосередньо проблем похилого віку, але у його роботах простежується наявність особистого відчуття страху перед смертю як неминучого настання старості.

 

К. Юнг, засновник аналітичної психології вважав, що середина життя є критичними моментом, коли перед індивідом відкриваються нові можливості для саморозвитку. Його діяльність спрямована не на зовнішній світ, а в середину, на самопізнання. Особистість схильна повноцінно розвиватися, приймати у собі різні прояви, вона схильна до гармонізації себе з оточуючим світом за допомогою символічного і релігійного досвіду.

 

Обов’язком та необхідністю у старості, на думку К. Юнга є потреба виробити цілісний погляд на своє життя, зверненість в середину себе, самоспоглядання. Результатом такої психологічної перебудови є поява нової життєвої позиції, раціонального погляду на своє існування і разом з тим споглядальної, стійкої, психічної і моральної рівноваги. Він вражав, що старість є окремими важливим етапом життя особистості і вона має до неї готуватися, принаймні аби упередити виникнення нервових зривів під час старіння.

 

А. Адлер, автор концепції індивідуальної теорії особистості вважав, що через зниження фізичних і фізіологічних можливостей у старості, людина не здатна дотримуватися звичного образу життя, як наслідок, має почуття неповноцінності, для компенсації якого повинна від чогось відмовлятися, щось змінювати.. Засобом такої компенсації у літньому та старечому віці може стати соціальна допомога. Зокрема, А. Адлер пропонував допомагати людині знайти смисл життя наданні допомоги іншим людям, і таким чином досягати стану, коли в відчуття приналежності до соціальної спільноти її не залишало б.

 

Автор стадій психосоціального розвитку Е. Еріксон, старість розглядає як восьму стадію життєвого шляху, яка характеризується досягненням нової, завершеної форми его-ідентичності. Задачею людини на даному етапі є досягнення цілісності, розвитку свого Я, упевненості у смислі життя, а також гармонії, яка розглядається як сутнісна якість життя окремого індивіду та всього Всесвіту. Протилежною гармонії є дисгармонія, порушення цілісності, що втягує людину у стан відчаю та зневіри. Якщо людина виконала задачу, вона має відчуття тотожності із собою та тривалості свого індивідуального існування як окремої цінності, що за необхідності може зазнавати певних змін.

 

Вищій рівень цілісності, властивий людині на даному етапі характеризується зростаючою особистісною впевненістю у своїй приналежності до порядку і осмисленості; любов’ю людської особистості як переживанням світового порядку і духовного смислу прожитого життя, не залежно від того, якою ціною вони досягаються; прийняттям свого життєвого шляху як єдино можливого і такого, що не потребує заміни; новою, відмінною від попередньої любов’ю до своїх батьків; приязним ставленням до принципів минулих часів і різноманітної діяльності у тому вигляді, як вони з’являлись у людській культурі. Відчай, незадоволення мають місце тоді, коли людина усвідомлює життєву невдачу та немає часу для виправлення помилок і проявляються у засудженні вчинків інших, особливо молодих.

Last modified: Sunday, 11 March 2018, 11:46 AM