Біологічні теорії старіння та старості

Представники біологічного напрямку вважають, що старіння і смерть є базовими, істотними біологічними властивостями, які відображають функціонування та еволюцію живих організмів, у тому числі, людини. Тривалість життя ними розглядається як значима характеристика та залежна змінна, що зумовлюється низкою чинників. Вони намагаються шукати способи дослідження, контролю та корекції процесу старіння.

 

У межах біологічного напрямку виділяють дві групи теорій – теорії «програмованого» та «непрограмованого» старіння. 

Згідно представників першої групи теорій, біологічна активність закладена генетично в живий організм і поширюється лише на період його так названої біологічної «корисності» (зростання організму і здатність до репродукції). І тому через закон природного відбору старі особини у природних умовах перш, ніж постарішати або вмирають, або їх убивають.

 

Представники другої групи теорій уважають, що на організм діють й інші механізми, які не включені у генетичну програму. Це можливе у результаті випадкового пошкодження клітини, незвичайного впливу на молекули, які змінюють структуру клітини, її функцію і сам процес метаболізму. Такі зміни можуть пошкодити молекулу ДНК, яка містить генетичну інформацію.

 

У межах цих груп розвивалося багато теорій. Зокрема, теорія старіння через помилку (Л. Сцилард, Л. Оргель); теорія, пов’язана із утворенням в організмі вільних радикалів під час окислювально-відновлювальних процесів; теорія старіння від «поперечних зшивань» (Ю. Бйоркстен); теорія старіння як спонтанної втрати і зміни інформації; теорія порушення регулятивної функції мозку (В.М. Дільман, К. Фінч); еволюційні теорії старіння (Р. Уоллес, Дж. Уільямс); теорія зношування (С. Маупс та Р. Гертвіг); теорія аутоімунного старіння (Р. Уолфорд, П. Мередіт, У. Адлер); теорія інтестинальної аутоінтоксикації (І.І. Мечніков); теорія старечої дисгармонії фізіологічних відправлень з’єднувальної тканини (О.О. Богомолець) та інші.

Last modified: Sunday, 11 March 2018, 11:42 AM