Геронтопсихологія

галузь психологічної науки, яка вивчає вікову динаміку психіки людини, закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості протягом онтогенезу від народження до старості. Тобто вікова психологія досліджує виникнення, і розвиток психічних процесів (відчуттів, сприйняття, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій, тощо) і властивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих, зумовлені віком зміни відношень між ними; вивчає процеси становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування та ін.); формування психічних якостей особистості; вікові можливості засвоєння знань; головні чинники розвитку та формування особистості. Вона зосереджує увагу на розкритті співвідношення природних чинників (спадковість, визрівання організму тощо) і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини. Вікова психологіядосліджує рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, закономірності переходу від попередніх періодів до наступних, від нижчих етапів до вищих, новоутворення, які свідчать про такий перехід, з’ясовує індивідуально-типологічних відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді та дорослих, встановлює фактори, що їх визначають тощо. Розділи вікової психології: дитяча психологія (новонароджений, немовля, ранній дитячий, дошкільний); психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої юності (старшокласника); психологія дорослих, зрілого віку; геронтопсихологія (психологія похилого віку).

наука про старість та старіння, яка вивчає процеси старіння з загальнобіологічних позицій, а також досліджує вплив старіння на людину і суспільство.

розділ геронтології та вікової психології, який вивчає особливості психіки та поведінки осіб віку пізньої дорослості

форма дискримінації, що виражається в неприязні до старих осіб, нав’язливому страху, боязні спілкування з ними, боязні старості. Це окрема форма ейджизму.

закономірність психічного розвитку особистості, яка полягає у різночасності, асинхронності, розбіжності фаз розвитку окремих органів та функцій, у внутрішній суперечливості соматичного, статевого і нервово-психічного розвитку людини

властивість особи, яка виявляється у більшій тривалості життя порівняно із середньою тривалістю життя інших представників свого виду. Особу, яка має властивість довгожительства називають довгожителем, якщо вона прожила понад 90 років. Довгожительство є вищім рівнем довголіття. Потенційна можливість довгожительства  зумовлена генетично, на думку багатьох геронтологів. Особи із такою властивістю мають певні фізіологічні, психологічні та соціальні особливості. У них оптимальний рівень функціонування більшості важливих фізіологічних систем; їм властиві широкі адаптивні можливості, що є передумовою здоров’я та життєздатності. Вікові зміни в основних фізіологічних системах довгожителів розвиваються повільно; вони є стійкими до інфекційних захворювань. У них переважно сильний та врівноважений тип вищої нервової діяльності. Їм властива стійкість до стресів У довгожителів гарна пам’ять, висока розумова і фізична активність, працездатність. Такі особи частіше є товариськими, доброзичливими, мають більший інтерес до подій та явищ оточуючого світу. Спосіб життя довгожителів розмірений, впорядкований, без значних змін; їм рідше властиві шкідливі звички

специфічне вище, частіше властиве людям у старості, що виявляється в замиканні їхніх інтересів на проблемах вузького соціального простору.

це тип інтелекту, який асоціюється із здібностями, які набуваються з досвідом і освітою, і включає вербальні навички, обізнаність, а також весь обсяг знань, накопичених упродовж життя. Такий інтелект включає також здатність встановлювати відносини, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні стратегії для вирішення завдань. На відміну від флюїдного, кристалізований інтелект часто поліпшується впродовж усього життя, допоки особа здатна отримувати і зберігати інформацію.

тип інтелект, який забезпечує опанування нових знань та навичок, пристосування до різних ситуацій і включає здібності як запам’ятовування, індуктивне мислення, сприйняття нових зв’язків та відносин між об’єктами. Такий інтелект поступово знижується впродовж усього періоду зрілості, що особливо помітно у пізній дорослості.

механізм психічного розвитку людини віку пізньої дорослості, який полягає у спробі подолати втрати, недоліки, труднощі, пов'язані з віком. Бажаною є оптимальна і повна компенсація через розвиток і навчання новим видам діяльності, пошук нових хобі.