Теоретичний матеріал 2.3.

. Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини   (приблизно середина ІІ тисячоліття до н.е.).

Одночасно зі змінами у соціальних відносинах розвивалися ремесла, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі державні об’єднання, формувалися школи індійської філософії. Творцями більшості з них були жерці, чим пояснюються такі особливості індійської філософії як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивності і самозаглиблення. У індійській філософії чітко виділяються два типи шкіл: ортодоксальні (класичні), і неортодоксальні (некласичні). Ортодоксальні школи визнавали безумовний авторитет Вед.  Неортодоксальні, хоч і запозичували з Вед деякі ідеї, не визнавали їх святості.

До ортодоксальних філософських шкіл належать веданта, вайшешика, санкх’я і йога. Основою світу вони  проголошують Брахмана (Бога, духовну субстанцію). Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого.

До неортодоксальних філософських шкіл належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята.

Зміст стародавнього філософського мислення індійців відображають найдавніші пам’ятки літератури – Веди (санскрпт – знання) складалися із чотирьох санхітів збірників релігійних гімнів та молитов, що написані віршами і прозою, у тому числі Рігведа (збірник релігійних гімнів),  Самаведа” (Веда Піснеспівів), “Яджурведа” (Веда ритуальних заклинань) “Атхарваведа” (веда чаклувань). Ці книги відносяться до ХV-Х ст.. до н.е. В Х ст.. до н.е. до них приєднали Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (“лісова книга” що розповідає про жертвоприношення). І біля ХІІІ ст. до н.е. з’являються Упанішади.  Вірогідно, що Веди остаточно склалися до  V ст. до н.е. На мові Вед викладений давній релігійний світогляд, з яким вже в той час поєднувалися світоглядні уявлення про світ, людину і моральне життя.

В “Гімні Порушу, що входить до складу “Рігвед”, говориться про “людину-всесвіт”, з якої виникло все живе небо, земля, вітер, тварини, люди: брахмани виникли з вуст, воїни – з рук, ремісники – з стегна і т. д.).

На Брахмани – збірники ритуалів спиралася релігія брахманізму, яка панувала до виникнення буддизму. У священних книгах брахманізму було вироблене вчення про безособову, безтілесну, без’якісну  субстанцію, що є підґрунтям усього сущого. Творчою основою світу є бог Брахма, засадами виникнення керує бог Вішну, а руйнування – бог Шіва. Брахманізм дотримувався вчення про перевтілення душ (сансара), відплату у потойбічному світі за земне життя (карма), проповідував необхідність дотримуватися кожним віруючим законів його касти (дхарма).

Завершенням Вед вважаються Упанішади. У цих збірниках бесід наставника з учнями розв’язується питання про субстанцію буття. Визначається абсолютна і єдино істина першооснова  всього існування -  світова душа (брахман), що втілюється в різні істоти за законом карми. Поряд з цим в Упанішадах відобразилися і натурфілософські погляди, згідно з якими  за першооснову буття вважали матеріальні елементи (вода, вогонь, повітря, земля).

У ІІІ ст. до н.е. традиційний ведичний ритуалізм застарів, існуюча міфологія вже не відповідала новим умовам. Це обумовлює необхідність оновлення світогляду. Виникає ряд нових доктрин, які відкидають привілейоване положення брахманів у культі і по-новому підходять до питання про місце людини в світі.

У таких культурно-історичних умовах формується філософія Давньої Індії, характерною рисою якої є те, що вона розвивалася в рамках певних філософських шкіл.

Найбільш відомою у західному світі є філософсько-етична позиція школи буддизму, бо останній сьогодні є однією із трьох світових релігій Якраз у буддизмі найбільш чітко окреслене спрямування на людину, на її існування у світі. Буддистка філософія вважає, що життя – це страждання. “Чотири благородні істини” Будди проголошують про існування страждання у якого є причина. Страждання можна припинити, використовуючи шлях, який проголошений Буддою і полягає у моральному вдосконаленні людини. Це – 1)правильне розуміння, 2)правильне прагнення, 3)правильна думка, 4)правильна мова, 5)правильна дія, 6)правильний спосіб життя, 7)правильні зусилля, 8)правильна зосередженість. Восьмиступінчатий шлях є нічим іншим, як способом опанування бажання. На цьому шляху досягається нірвана – стан незворушності і спокою, який перериває сансару – безкінечність народжень.

Світогляд у санкх’ї базується на уяві що у світі існують два самостійні початки: пракриті ( субстрактна першооснова) і пуруша (“Я”, дух, свідомість). У філософському плані пракриті можна розуміти як першооснову світу. Пуруша пасивна, але наділена свідомістю, що складає її сутність. Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракриті.

Філософські ідеї школи йога  виходять із своєрідного з’ясування питання про відносини між духовним і тілесним, сутність яких полягає у безперервному вдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє споглядання і переживання.

Особливістю староіндійської філософської школи міманса є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу. У вирішенні проблеми пізнання міманса стоїть на позиціях сенсуалізму – сприйняття світу за допомогою органів відчуття. Особливе місце займає вчення міманси щодо зв’язку мови і мислення.

Стародавня індійська філософська школа веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обґрунтування існування Брахмана (Бога), який є конечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з брахманом і його емпіричним втіленням. У більш пізньому своєму прояві веданта визнає за тілом і душею реальність їх існування.

Філософська школа стародавньої Індії вайшешика, найбільш тісно (на відміну від всіх інших стародавніх філософських систем) пов’язана з природничо-науковим уявленням тодішнього часу. Це стосується розуміння світу як поєднання фізичних елементів – землі, води, світла, повітря.

Для вайшешики характерне уявлення про те, що всі речі і явища дійсності складаються з нескінченно малих частинок (атомів).

Оригінальність школи няя в тому, що вона розробляла питання логіки і теорії пізнання. Логіка виникла у процесі узагальнення прийомів і методів публічних філософських виступів. Теорія пізнання виходить із принципу: знання відповідає об’єктивній дійсності, яка існує незалежно від суб’єкта пізнання.

Серед філософських шкіл стародавньої Індії виняткове  місце посідає чарвака-локаята, яка не визнає авторитету Вед, можливості життя після смерті, заперечує існування Бога. Вирішуючи одвічну філософську проблему про сенс людського буття, чарвака-локаята вбачає сенс людського існування в досягненні стану щастя. Останнє розуміється як насолода від діяльності, тобто людина створює щастя сама.

В той же час індійські мислителі дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній проблематиці, оскільки надавали перевагу аскетичному способу життя, відстороненню від соціальної дійсності. Цим зумовлена відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільства, натомість розповсюджена була позиція самовдосконалення людини, розум розглядався лише як регулятор психічних процесів.

Загальна особливість староіндійської філософії полягає в тому, що уявлення про людину тут спирається на два найважливіших принципи – страждання і щастя. Шлях позбавлення від страждан6ь уявлявся у правильному способі життя. У філософії стародавньої Індії були також ідеї єдності душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії, активно-діяльної сутності людини.

Last modified: Sunday, 20 September 2020, 8:02 PM