Середа 09.04.20. Господарське та трудове право України. Семінар Е-11-19

ТЕМА: ПРЕДМЕТ, МЕТОД , СИСТЕМА

ПРИНЦИПИ, ДЖЕРЕЛА ТА СУБ’ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА

План

  1. Поняття, предмет та система трудового права.
  2. Метод трудового права.
  3. Функції трудового права.
  4. Принципи трудового права.
  5. Джерела трудового права.
  6. Суб’єкти трудового права.

 

Контрольні запитання

  1. Дайте характеристику трудового права як самостійної галузі права.
  2. Що таке предмет трудового права?
  3. Як розкривається метод трудового права?
  4. Дайте характеристику функціям трудового права?
  5. У чому полягають принципи трудового права ?
  6. Які основні джерела трудового права Ви знаєте, охарактеризуйте їх?
  7. Дайте характеристику суб’єктам трудового права ?

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Баранюк Ю. Особливості змісту трудових контрактів. // Право України. – 1998. – № 9. – с. 74.

2. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Харьков: Консум, 1995. – 136 с.

3. Венедиктов В.С. Конспект лекций по трудовому праву Украины. – Харьков: Консум, 1998. – 262 с.

4. Карпенко Д.О. Трудове право України: Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 246 с.

5. Короткін В.Г. Трудове право: прийняття на роботу і звільнення. – К.: МАУП, 1999. – 88 с.

6. Пастухов В. Правові проблеми ринку праці в Україні. // Право України. – 1996. – С. 30 – 33.

7. Пилипенко П.Д. Про концепцію трудового права в Україні. // Право України. – 1993. – № 3. – С. 63 – 70.

8. Понікаров В.Д. Відпустки: розрахунок відпускних, оформлення, податковий та бухгалтерський облік. – Харків: Фактор, 1998. – 34 с.

9. Понікаров В.Д. Інвентаризація: оформлення, проведення, облік. – Харків: Фактор, 1998. – 54 с.

10.Прокопенко В.І. Трудове право України. – Харків: Консум, 1998. – 360 с.

11. Трудове право України. Курс лекцій. / За ред. П.Д. Пилипенка. – Львів: Вільна Україна, 1996. – 286 с.

12. Трудове  право  України. Підручник.  /  За  ред.  Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К.: Т-во "Знання", 2001. – 564 с.

13. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика. / Упорядники:  В.А. Скоробагатько, М.І. Федишин. – К.: Істина, 2000. – 432 с.

14. Трудове право України: навчальний посібник для підготовки до іспитів. – К.: «Центр учбової літератури», 2018. -172 с.

 

Самостійна робота студентів

Завдання 1

Розтлумачити зміст наступних понять та термінів: трудове право; система трудового права; трудові правовідносини; суб’єкти трудових правовідносин.

 

Завдання 2

Смирнов уклав трудову угоду з адміністрацією стадіону «Спартак», за якою його бригада зобов’язалася привести в належний порядок футбольне поле. Робота тривала 10 днів. Після закінчення роботи під час розрахунку Смирнов зажадав виплатити всім членам бригади винагороду за надурочні роботи. Адміністрація відмовилася, посилаючись на те, що хоч Смирнов і зазначався в договорі бригадиром, однак склад і навіть прізвища членів бригади в договорі не були вказані.

Як вирішити спір між Смирновим і адміністрацією стадіону? Яка природа відносин, що виникли?

Завдання 3

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса-Стамбул», створеного за участю іноземного інвестора, затвердили положення про персонал товариства, в якому було передбачено таке:

-         Учасники товариства зобов’язані працювати в товаристві на підставі трудового договору;

-         Займання відповідної посади учасником товариства обумовлюється контрактом з генеральним директором товариства;

-         Для всіх учасників товариства встановлюється використання робочого часу на власний роз суд;

-         Учасники товариства, крім отримання дивідендів, одержують за свою працю заробітну плату;

-         Праця найманих працівників регулюється трудовим законодавством України.

Проаналізуйте наведені положення з точки зору відповідності їх чинному трудовому законодавству.

Завдання 4

Дайте відповідь на запитання: чи можна вважати ідентичними принципи права, керівні ідеї і основні суб’єктивні права і обов’язки.

Завдання 5

Назвіть види принципів, у чому їхня відмінність?

Завдання 6

Директор школи уклав з Козловим угоду, відповідно до якої Козлов протягом двох місяців повинен був здійснити відстеклювання вікон у школі, По закінченні роботи Козлов пред’явив додаткові вимоги: по-перше, збільшити оплату, а по – друге оплатити лікувальний листок за 10 днів. Які відносини виникли у даному випадку, якою галуззю права вони регулюються. Чи підлягають задоволенню вимоги Козлова ?

 

Тестові завдання

  1. 1.     Які відносини є предметом трудового права ?

 а) будь-які відносини, пов’язані з працею;

 б) тільки індивідуальні трудові відносини;

  в) індивідуальні й колективні трудові відносини.

2. Трудове право це .........( продовжити речення.)..........................................

3.  З якого моменту виникає трудова правосуб’єктність юридичної особи?

  а) з моменту створення;

  б) з моменту реєстрації;

   в) з моменту взяття на облік у податковому органі.

4.  Чи регулює трудове право працю приватних підприємців? 

    а) регулює в повному обсязі;

    б) не регулює зовсім;

     в) регулює тільки порядок надання гарантій щодо зайнятості населення, охорони   праці, праці жінок, молоді.

5. Чи зобов’язана профспілка захищати індивідуальні інтереси працівника, який не є членом цієї профспілки? 

    а) так;

    б) ні.

6. Законодавство про працю регулює трудові відносини: 

    а) тільки на державних підприємствах;

    б) між фізичною особою ( роботодавцем ) і працівником;

    в) усіх підприємств незалежно від форм власності, а також між фізичними особами – підприємцями та найманими працівниками.

7. Чи можуть володіти трудовою правосуб’єктністю організації, які мають статус юридичної особи? 

   а) так;

   б) ні.

8. Колективний договір це….........( продовжити речення.).................5б..........

9. З якого віку виникає трудова правосуб’єктність у фізичної особи ? 

  а) з 15 років;

  б) з 16 років;

  в) з 18 років.

Лекція

Невід’ємною складовою життєдіяльності людини є праця без якої немислиме існування. Життя людини в суспільстві тісно пов’язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини.

Тому такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов’язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок, страйк, соціальний захист) закріплено в Конституції України.

Конституційні норми, що закріплюють право на працю, цілком відповідають нормам ст. 23 Загальної декларації прав людини, зокрема щодо вільного обрання праці або вільного погодження на неї. Це означає, що тільки конкретній людині належить виключне право розпоряджатися її здібностями до праці. Рівночасно право на працю означає, що людина має вільний вибір не тільки професії, роду заняття, а й право ігнорувати будь-яку трудову діяльність.

Порядок та умови використання в житті цих прав конкретизовано в Кодексі законів про працю, в Законах України "Про оплату праці", "Про зайнятість населення", "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та інших нормативно-правових актах. Взагалі трудові відносини нині регу­люються більш як 500 нормативно-правовими актами України, а також значною кількістю норматив­них актів, прийнятих органами державної влади та управління.

Трудове право займає одне з основних місць в системі права оскільки воно регулює процес реалізації права в суспільстві і в цьому проявляється його значимість, воно покликане регулювати окрему групу суспільних відносин - трудові.

Трудове право тісно пов’язане з іншими галузями права бо право на працю реалізується і інших сферах суспільного життя які регулюються іншими галузями права ( адміністративне, підприємницьке ).

Саме предмет правового регулюван­ня є основною відзнакою будь-яких галузей права, він відповідає на питання, які види суспільних від­носин регулюються тією чи іншою групою правових норм.

Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є, насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції.

         Предметом правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов’язані з трудовими. Це, зокрема, відносини щодо участі працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини професійних спілок із державними органами, власниками (або уповнова­женими ними органами) підприємств, установ, організацій щодо організації праці, встановлення та застосування його умов; відносини щодо працевлаштування, тобто створення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення гро­мадян роботою, системи соціальної допомоги, що надається державними органами певній категорії громадян; відносини, що виникають у процесі організації професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві; відносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю; процесуальні відносини, що виникають у процесі застосування матеріальних норм трудового права.

         Отже, трудове правоокрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов’язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв’язані з трудовими, відносини найманих працівників.

         Трудове право, як і будь-яка інша галузь права України, має свої джерела – форми зовнішнього виразу правових норм.

Розвиток нових соціально-економічних умов не міг не відбитися на характері трудових відносин в нашій державі. З переходом до ринку трудові відносини стали значно різноманітнішими, з’явилися нові суспільні зв’язки, а старі організаційно-правові форми організації праці наповнилися новим соціальними змістом. Перед усім, в нашому законодавстві з’явився термін “найманий працівник”, який раніше не визнавався, а сьогодні став базовим поняттям, що застосовується у законах і підзаконних нормативно-правових актах.

Наймана праця характеризується такими правовими ознаками:

є юридично несамостійною, а такою, що протікає у рамках певного підприємства (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);

виконується не на основі власних коштів працівника, а за рахунок капіталу власника, не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання у роботі вказівок та розпоряджень власника та під гарантовану оплату;

виконується робота тільки певного виду або певні трудові функції;

трудовий договір укладається, як правило, на невизначений строк;

здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, у колективі працівників (трудовому колективі);

виконується протягом встановленого робочого часу певної міри праці;

у встановлені терміни отримується від роботодавця винагорода за роботу, що виконується;

забезпечення роботодавцем певних гарантій у встановлених законодавством випадках;

соціальне страхування працівника роботодавцем.

Трудове право за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці і являє собою систему норм, які містять, з одного боку, комплекс гарантій для найманого працівника, а з другого, – певних обмежень для роботодавця. Предметом трудового права є складна система трудових відносин серед яких виділяється система індивідуальних відносин трудового найму і система колективних трудових відносин.

Індивідуальні трудові відносини характеризуються безпосереднім зв’язком між працівником і роботодавцем, за думкою багатьох дослідників та вчених, є основою (ядром) предмету трудового права. Їх головною метою є забезпечення виконання працівником певної трудової функції.

До індивідуальних трудових відносин належать відносини щодо: професійної орієнтації та професійного добору кадрів, що здійснюється роботодавцем; укладання, зміни та припинення трудового договору; відсторонення працівників від роботи роботодавцем; нормування та оплати праці; визначення робочого часу та часу відпочинку; дисципліни праці; оцінки результатів праці та атестації працівників; охорони здоров’я працівників і матеріальної відповідальності сторін трудового договору; професійного навчання працівників і підвищення кваліфікації кадрів.

До колективних трудових відносин, що становлять предмет трудового права, крім власне трудових відносин, прийнято включати велику групу відносин, тісно пов’язаних з трудовими, які передують, супроводять, або витікають з останніх.

До відносин, що передують трудовим, включають відносини щодо: забезпечення зайнятості; професійного вибору; підготовки та профорієнтації; працевлаштування підготовлених кадрів. До відносин, функціонуючих одночасно з трудовими – відносини щодо участі трудящих в управлінні виробництвом, ведення колективних переговорів, укладання і виконання колективного договору, встановлення умов праці, обговорення питань охорони праці, щодо контролю і нагляду за дотриманням трудового законодавства, з вирішення колективних трудових спорів, з участі профспілок у регулюванні трудових відносин. Відповідно до термінології МОП, ці відносини мають назву колективних і покликані обслуговувати відносини найманої праці.

Колективні трудові відносини є середовищем існування індивідуальних трудових відносин. Більш того, індивідуальні трудові відносини сьогодні вже не можуть існувати без колективних правовідносин, оскільки для всіх роботодавців обов’язковими є норми встановлені Генеральною, галузевою, регіональною угодами, а також колективним договором.

Якщо предмет трудового права визначає, яке коло суспільних відносин регулює дана галузь права, то метод трудового права повинен дати відповідь як, якими засобами та способами проводиться це регулювання. У загальному розумінні метод галузі права – це сукупність заходів, способів і форм вираження специфічних регулятивних властивостей і функцій, притаманних нормам даної галузі.

У теорії права метод регулювання суспільних відносин характеризується наступними рисами:

  • порядком виникнення, зміни і припинення правовідносин;
  • юридичним становищем учасників правовідносин;
  • характером встановлених прав і обов’язків;
  • засобами, що забезпечують виконання обов’язків (санкціями).

У трудовому праві під методом розуміють спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлює права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.

Методу трудового права притаманним є договірний характер праці та встановлення її умов. Найбільш поширеною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Причому значення договорів, як колективних так і індивідуальних у регулюванні трудових відносин в умовах ринкової економіки значно підвищується. Саме вони визначають основні права і обов’язки сторін, умови праці та її оплати, соціальне-побутове забезпечення працівників та інші питання. Але договірний спосіб поєднується з рекомендаційними та імперативними способами регулювання трудових відносин.

Наприклад, у процесі трудових відносин працівник повинен підкорятися волі роботодавця. Разом з тим, обидві сторони трудового договору повинні підкорятися в процесі праці правилам внутрішнього розпорядку.

Характер встановлення прав і обов’язків суб’єктів трудових правовідносин характеризується, по-перше, участю трудових колективів, профспілкових та інших уповноважених на представництво трудовими колективами органів у встановлені та застосуванні умов праці найманих працівників, та, по-друге, поєднанням централізованого і локального регулювання трудових відносин. Централізоване регулювання передбачає встановлення мінімального рівня гарантій трудових прав працівників – так званих соціальних стандартів. при цьому в чинних нормативно-правових актах містяться як імперативні, так і рекомендаційні норми, які конкретизуються за допомогою локальних норм у колективному договорі, правилах внутрішнього трудового розпорядку, положеннях про преміювання та в інших локальних нормативно-правових актах.

Методу трудового права властива і своя специфіка захисту трудових прав і виконання обов’язків. Для захисту трудових прав працівників на підприємствах створюються комісії з трудових спорів, в сучасних умовах посилюється захисна функція профспілок, розширено судовий захист трудових прав громадян. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, охорону здоров’я працівників на виробництві здійснюють органи, які не залежать від власника або уповноваженого ним органу. Належне виконання працівниками трудових обов’язків забезпечується заходами дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Таким чином, особливостями методу трудового права є:

поєднання централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці;

участь працівників у правовому регулюванні праці через трудові колективи та профспілкові організації;

поєднання договірного, рекомендаційного та імперативного способів регулювання;

свобода вибору сторін при укладанні трудового договору з підпорядкуванням умов їх виконання правилам внутрішнього трудового розпорядку;

наявність специфічних способів захисту трудових прав і забезпечення виконання трудових обов’язків.

Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права. Структура системи трудового права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженості та розподілі правових норм за певними структурними утвореннями (підгалузями, інститутами тощо).

Структура трудового права України складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.

Загальні положення містять норми, що визначають предмет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, статус суб’єктів трудового права. Особливе місце в загальних положеннях приділяється нормам, які закріплюють право на працю, його зміст та гарантії.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути як: трудовий договір; нормування праці; оплата праці; робочий час та час відпочинку; охорона здоров’я працівників на виробництві; дисципліна праці; дисциплінарна відповідальність працівників, матеріальна відповідальність сторін трудового договору.

Колективне трудове право включає такі правові інститути: соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів; правовий статус профспілок та інших органів представництва трудового колективу; правовий статус об’єднань роботодавців; колективний договір і колективні угоди; вирішення трудових спорів.

Функції трудового права – це основні напрями впливу його норм на поведінку людей в процесі праці для досягнення цілей і задач трудового законодавства. Трудове право виконує такі функції: регулятивну, соціальну, захисну, виробничу, виховну.

  • Регулятивна функція полягає у державному договірному регулюванні трудових відносин відповідно до норм чинних нормативно-правових актів.
  • Соціальна функція виявляється у державному втручанні відносин у сфері праці шляхом закріплення прав людини, соціальних гарантій, їх забезпечення, захисту прав у разі порушень.
  • Захисна функція полягає у захисті прав, законних інтересів індивідуальних і колективних суб’єктів трудового права у соціально-трудовій сфері.
  • Виробнича функція полягає у захисті інтересів роботодавців та виробництва з метою отримання прибутку, що є основною метою підприємництва.
  • Виховна функція полягає у забезпеченні зобов’язання працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, дбайливо ставитися до його майна.

Принципи трудового права характеризують основні керівні засади та ідеї, які закріплені в нормах і виражають суть та напрямки подальшого розвитку цієї галузі права. Вони служать тим орієнтиром, за допомогою якого формується державний підхід до правового регулювання праці та визначається сутність майбутніх правових норм, так як сучасне трудове законодавство України є незавершеним і неповним. В цьому ще не знайшли адекватного відображення ринкові засади, які впроваджуються в економіку нашої держави. Тому в принципах трудового права виражаються головні напрямки політики держави у сфері правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з функціонуванням ринку правці, застосуванням і організацією найманої праці. Принципи трудового права повинні створювати єдину систему, бути узгодженими між собою, а також із загальними принципами права і принципами міжнародно-правового регулювання праці.

Основні принципи трудового права можна умовно поділити на чотири групи:

1)                такі, що виражають політику держави у сфері регулювання ринку праці та забезпечення продуктивної зайнятості населення;

2)                що містять керівні засади щодо встановлення належних умов праці трудящих;

3)                які визначають правові норми застосування праці працівників;

4)                такі, що закріплюють основні напрямки політики держави в галузі захисту трудових прав працівників та охорони їх здоров’я.

До основних принципів трудового права відносять:

  • свобода і рівність праці;
  • заборона використання примусової праці і дискримінації в сфері трудових відносин;
  • забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці та обирати вид діяльності;
  • захист трудових прав працівників;
  • забезпечення права на охорону здоров’я у процесі праці;
  • забезпечення права на винагороду за працю;
  • встановлення механізму соціального партнерства в країні та інші.

Найважливіші принципи трудового права закріплені в основних джерелах трудового права, до яких відносяться Конституція України, ратифіковані нашою державою міжнародні акти регулювання праці, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти.

Основні права громадян нашої держави, пов’язані з трудовими відносинами, закріплені в статтях 42 – 46 Конституції України..

Важливою юридичною гарантією цих прав є судовий захист. У статті 55 Конституції закріплено, що права, свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскільки вказані вище права є конституційними, то Конституція надає сьогодні можливість безпосередньо звертатися до суду в разі порушення трудових прав.

Відповідно до статті 9 Конституції чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому до джерел трудового права належать конвенції і рекомендації МОП, ратифіковані Україною. Джерелами трудового права є також акти регіонального європейського рівня (наприклад, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р.) та двосторонні міжнародні угоди та договори України з іншими державами, зокрема про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист.

При цьому треба враховувати, що відповідно до статті 8 – 1 КЗпП, норми міжнародного права мають пріоритет перед нормами національного законодавства.

Серед законів найважливішим кодифікованим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України, введений в дію з 1 червня 1972 року. І хоча до більшості статей КЗпП останнім часом внесені зміни і доповнення, нагальною потребою сьогодні є прийняття нового кодифікованого закону, який би належним чином відповідав сучасним соціально-трудовим відносинам, що складаються в Україні.

До законів, що безпосередньо регулюють трудові відносини, відносяться такі закони як “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р., “Про колективні договори  і  угоди”  від  1  липня  1993 р.,  “Про  державну  службу”  від 16 грудня 1993 р., “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р., “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р., “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р., “Про професійні  спілки,  їх  права  та  гарантії  діяльності”  від  15  вересня 1999 р., “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р., “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”  від  11  січня  2001 р.

Джерелами трудового права є також постанови Верховної Ради України, наприклад, “Про індексацію доходів населення” від 3 грудня 1996 р.

До підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері праці відносять укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України, а також нормативно-правові акти міністерств, відомств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади (що носять, як правило, галузевий характер). Нормативно-правові акти Міністерства праці України та інших міністерств і відомств для надання їм юридичної сили підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування відносяться до джерел трудового права  в тих випадках, коли торкаються питань трудових відносин. Так, відповідно до  статті  Закону  України  “Про  місцеві  державні  адміністрації”  від   9 квітня 1999 р., місцева державна адміністрація забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі й на право своєчасного одержання винагороди за працю; розробляє та організовує виконання територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття; забезпечує проведення згідно з законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні; забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці; бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Джерелами трудового права є також акти соціального партнерства – колективні договори та колективні угоди, що укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях, а також локальні нормативно-правові акти. До локальних нормативно-правових актів відносять правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання та інші документи, чинність яких обмежена конкретним підприємством, установою, організацією. Приймаються вони, як правило, на певний строк. Локальні нормативно-правові акти пристосовувати загальні норми трудового права до умов конкретного підприємства. Але вони не можуть погіршувати становище працівників порівняно із законами, а також іншими підзаконними актами.

Основними суб’єктами трудового права є сторони трудових відносин – працівники та роботодавці.

Під суб’єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов’язки.

Як сторона трудового правопорушення працівник володіє трудовою правосуб'єктністю, яка включає правоздатність і дієздатність. Трудова правосуб'єктністю  робітників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки  молоді  до  праці  допускається  прийом  на  роботу  учнів  з 14 років.

В окремих випадках чинне законодавство про працю може встановлювати і граничний вік для виконання деяких робіт. Наприклад, статтею 23 Закону України “Про державну службу” встановлено граничний вік перебування на державній службі – 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Разом з тим здатність виконувати певну роботу може бути в деяких випадках обмежена не тільки віком, але й станом здоров’я.

Фактична здатність виконувати певну роботу або займатися певною трудовою діяльністю може обмежуватися судом. Так, не можуть бути суб’єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними. В разі скоєння громадянином певного злочину суд може позбавити його на певний строк займати виборні та державні посади, займати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, або займатися певною діяльністю. Але це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб’єктності. Повне позбавлення трудової правосуб’єктності чинним законодавством не допускається.

Обсяг трудової правосуб’єктності складають трудові права та обов’язки працівника.

Основні права працівників закріплені у статті 2 КЗпП. Це право на працю, на відпочинок, на здорові та безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки і на вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), на участь в управлінні підприємством, на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів.

При цьому держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

А працівники, відповідно до статті 139 КЗпП, зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

В якості роботодавців в Україні можуть виступати як держава (для державних службовців, співробітників органів внутрішніх справ, суддів), так і державні та комунальні підприємства, установи й організації, колективні підприємства, приватні організації та фізичні особи.

Власник повинен забезпечити громадянинові, праця якого використовується, соціальні економічні гарантії та права, передбачені законом.

Власник може здійснювати управління діяльністю підприємства як особисто, так і за допомогою уповноваженого ним на управління органу. Це може бути одноосібний орган (посадова особа) або колегіальні органи (ради, правління, комітети). Такий уповноважений власником орган є суб’єктом трудового права і виступає як сторона у відносинах з трудовим колективом по встановленню умов праці та застосуванні чинного законодавства про працю.

Трудова правосуб’єктність підприємств виникає з моменту його державної реєстрації і продовжується до ліквідації. Виділяють два критерії трудової правосуб’єктності підприємства: оперативний і майновий. Оперативний критерій зводиться до здатності здійснювати підбір і розстановку кадрів, організувати і управляти процесом праці, створювати умови, необхідні для виконання роботи. Майновий критерій зводиться до наявності фонду оплати труда, з якого працівникам виплачується заробітна плата та інші виплати.

Остання зміна: четвер 2 квітень 2020 9:25