Теоретичний матеріал 1.2.

3.Слово „філософія” у перекладі з древньогрецької мови означає „любов до мудрості”. Починаючи з античних часів ( з YII до н.е.) філософія як вчення про буття і умови його пізнання стає одним з видів професійної діяльності. Але це стало можливим тому, що філософські погляди притаманні кожній нормально розвиненій людині.

Німецький філософі І.Кант (1724-1804 р.р.) називав філософію природною схильністю душі. Адже людина не може не замислюватися над „вічними ”питаннями: для чого я живу? що мені робити?  На що я можу сподіватися?  У якому світі я живу?  Що зі мною буде після фізичної смерті?  Це і є питання філософського характеру, що їх можна звести до головної проблеми  – взаємодії людини і світу у всій її мінливості і багатогранності.

Вказану проблему професійна, філософія намагається вирішити у теоретичній формі на граничному рівні осягнення, вона ж визначає зміст філософського знання в цілому.

Світ, що оточує людину, має власні параметри, особливості, форми прояву. Тому органічним є для філософії пошуки загальних основ світу, його сутності, еволюції, зв’язків між окремими формами. Вказані питання розробляються розділом, що має назву онтології (вчення про світ), або натурфілософії (філософії природи). Філософська антропологія вивчає питання сутності і існування людини, соціальна філософія (філософія історії) – проблеми суспільного розвитку. Гносеологія, праксеологія, аксіологія, відповідно розкривають філософські проблеми пізнавального, діяльно-практичного і ціннісного освоєння людиного світу. Взагалі-то, філософська рефлексія може стосуватися будь-яких об’єктів і процесів, розглянутих у специфічному аспекті взаємодії з людиною. До початку ХХI ст.крім зазначених вище, вже склалися або знаходяться в процесі формування такі елементи і аспекти філософського знання, як епістемологія (теорія наукового пізнання), діалектика, методологія, філософія науки, філософія мови, філософія релігії, права, політики. Особливе значення має історія філософії, що складає внутрішньою основу філософського знання, яке може розглядатися як самопізнання філософією самої себе.

Класична філософська література свідчить про велику жанрову різноманітність філософських творів, як і про багатогранність літературних смаків авторів – від сухих теоретичних трактатів до художніх ессе і навіть п’єс, романів. Але ця багатоманітність стосується форми, а не змісту філософських систем і вчень. Вже зі стародавніх часів була вироблена певна структура викладу філософських ідей. Так, філософи, IY – III ст. до н.е. виділяти три розділи філософського знання: фізику, логіку і етику. Остання розглядалася як найвища частина філософування, бо вона, спираючись на знання природи і логіку мислення, вчила людину мудро жити, що й розглядалося як найвища мета філософії.

У Новий час (ХYII-  ХYIII) ст. філософія розподіляється на теоретичну (як вчення про закони буття і пізнання ) і практичну (етика, політична і правова філософія). Теоретична філософія складає фундамент філософського знання, але завершення останнє знаходить у сфері практичних регуляторів людської поведінки і суспільного життя.

В історії філософії існували різні варіанти класифікації філософського знання, як за кількістю дисциплін, так і за їх послідовністю, підпорядкованістю. Сучасна структура філософського знання відображує стан філософських досліджень і те особливе місце, що його займає данна форма духовного життя у культурі в цілому.

Разом з тим, предмет філософії історично рухливи. Кожна епоха у відповідності з досягнутим рівнем розвитку по різному ставить і вирішує питання про сенс і принципи людського життя і історичної діяльності. Кожна епоха, кожний суспільний клас виробляє власну систему імперативів і цінностей, межі і перспективи своїх можливостей.

Існують філософські напрямки, що обмежують предмет філософії певними розділами. Так, існували філософські школи натурфілософського характеру, що ігнорували проблеми людини і суспільства. Позитивізм наполягав на необхідності обмеження філософських досліджень питаннями науки.

 І наукового пізнання. Щось подібне відстоював Ф.Енгельс, який заявляв, що у майбутньому предметом філософії залишиться лише теорія пізнання, усе інше перейде до конкретних наук.

Звідси твердження про те, що основним питанням філософії є питання про взаємовідносини між матерією і свідомістю і про пізнавальні можливості людини. Філософська антропологія, екзістенціалізм, навпаки ,філософськими вважають проблеми, що стосуються лише сутності і снування людини.

На цій основі різні визначення предмету філософії , що спираються на відповідні критерії і звужують його до обраного розділу, або ж навпаки- трактують філософію як науку, мистецтво, форму релігії тощо. Виникає необхідність аналізу специфіки філософського знання у порівнянні з наукою, релігією, мистецтвом, з виявленням її місця у духовній культурі в цілому.

Філософські питання світоглядного характеру нен можна вирішити вичерпно, остаточно і однозначно, бо зі зміною суспільних відносин поколінь виникають нові протиріччя, що їх треба розв’язувати. Кожний індивід повинен сам вирішувати питання про сенс власного життя. Тобто, щоб зрозуміти, осмислити, оцінити життєві ситуації, світоглядні проблеми, необхідне постійне напруження філософської думки.

Last modified: Sunday, 30 August 2020, 11:40 PM