Теоретичний матеріал 1.1

 

1.1. Сутність і структура світогляду

     Суспільство в процесі історичного розвитку витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це – мистецтво , мораль, релігія, філософія. Їх  гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд, який постає як духовний феномен, у якому осмислюються світ, суспільство і людина. Світогляд – це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, що регулюють ставлення людини до світу і до самої себе. Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, що стосуються найважливіших життєвих питань про устрій світу, про Бога, про спрямованість поступу історії, про покликання людини тощо. Структурно виокремлюють три головні типи ставлення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практично-діяльний. Пізнавальний аспект виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальні знання про світ, історію людства і окрему людину, що мають відповідати дійсності, бути істинними, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд охоплює цінності, ідеали, що регулюють соціальні стосунки у суспільстві і на їх основі відбувається оцінювання явищ буття  (добро-зло, корисне-некорисне, справедливе-несправедливе тощо). Практичне ставлення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: діяти або не діяти певним чином, куди спрямувати діяльну активність і т.д..

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним – таким, що визнає пріоритет розуму (наприклад, Гегель визначав, що в основі світу лежить об’єктивний розум, який за логікою подібний до суб’єктивного розуму людини), та ірраціональним- таким, що за основу світу бере недоступне, непідвладне розуму (воля до влади у Ніцше, інтуїція у А. Бергсона, підсвідоме у З.Фрейда).

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дає підстави виділити чотири його типи: буденний, міфологічний, релігійний, філософський. Буденний тип складається з сукупності поглядів на світ і покликання  людини, що сформувалися у певного народу, спільноти у індивідів під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Міфологічний та релігійний світогляди передують філософії. Міфологія є світоглядом нерозривиненого первісного суспільства у якому від первісного колективу ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою) цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки інших форм духовного опанування дійсності  (релігії, філософії, моралі, права, мистецтва). Міфологія ще не означала трансцендентного (що існує поза реальним світом) Бога. Її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, за силою розуму, а не якісно. Міф здійснював переважно зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд виникає як засіб соціального контролю за поведінкою особистості після того, як вона виокремилася від роду та усвідомила власну окремісність. Релігія постулює потойбічне  життя як відплату за земне життя у „цьому світі”: можна грішити і добре жити, але на „тому світі” за все доведеться відповісти. Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для заміни чи посилення його виникає внутрішній контроль морального характеру. Всевидющий і всемогутній трансцендентний Бог, з одного боку, і совість як внутрішній  контролер, з іншого – , створюють силове поле, що утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства.

На зміну релігійному приходить філософський світогляд, носієм якого також є людина. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія ж – абстрактними поняттями. І нарешті,

філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особистості, вона ґрунтується на засадах свободи.

Таким чином, філософський рівень осягнення ді        йсності завжди стосується загальних засад відношення між людиною і світом  і тим самим він  притаманний будь-якому світогляду. З іншого боку, з виникненням філософії формується філософський світогляд як історичний тип світогляду.

У вітчизняній філософії розповсюдженою є точка зору, згідно з якою з посиленням значення науки у сучасній цивілізації розповсюдження набуває науковий тип світогляду, основою його є „наукова” філософія.

 

Last modified: Sunday, 30 August 2020, 11:37 PM