Роль спілкування у дистанційному навчанні

 За думкою Л.Феєрбаха людина – це істота, що проявляє себе у процесі спілкування. Отже спілкування – це фундаментальне явище у життєдіяльності і становленні особистості впродовж усіх взаємовідносин її життя. Велику роль у цьому процесі відіграють так звані контактні (малі) групи і колективи, у межах яких відбуваються і реалізуються міжособистісні стосунки. Мала (контактна) група як універсальна система безпосереднього спілкування повинна формуватися як спільність у процесі сумісної діяльності і спілкування на будь-яких етапах формування людини. Ось чому, як відомо, в основі прийнятої психологічної моделі педагогічного спілкування лежить схема “суб’єкт – об’єкт” і,  в цьому сенсі, педагогіка – це знання діалектики людського спілкування.

В педагогічному процесі спілкування основною метою є розуміння, формування і розвиток особистості, і тому специфіка педагогічної діяльності в тому, що вона будується виключно за законами спілкування.

Але у сучасному світі спілкування зазнає значних змін, що пов’язано із соціально психологічними змінами у суспільстві, викликаними впливом науково-технічного прогресу і нових інформаційних можливостей (мобільний зв’язок, Інтернет), а також зміною погляду особистості на індивідуальні і соціальні спроможності. Ці зміни пояснюються поняттям персоніфікації особистості (висунуте відомим вченим Б.Д. Паригіним), яка означає зростання індивідуальної неповторності, несхожості людини на інших людей.

“Персоніфікація ‑ це цілий комплекс тенденцій змін і розвитку особистості, який включає до себе процес її духовного збагачення, зростання її самопізнання, розростання її духовного потенціалу. Вона проявляється й у наявності розвинутих потреб особистості:

  • пізнавальних (потреба у пізнанні і розвинутому самопізнанні),
  • комунікативних (потреба у духовному спілкуванні, розумінні і визнанні),
  • конструктивних (потреба у самовираженні, самоствердженні і творчій діяльності).

Цей процес спрямований на засвоєння особистістю вимог суспільства, на включення її у систему соціальних відношень” [Парыгин Б. Д. Научно-техническая революция и личность. – М.: Педагогика. ‑ 1978.]. Це двосторонній процес індивідуалізації особистості і соціалізації індивіда, які постійно перебувають один з одним у діалектичному взаємозв’язку і взаємозалежності.

Оскільки всі перелічені вище особливості сучасного розвитку людини так чи інакше відбуваються у пізнавальній діяльності і, значною мірою, у процесі навчання, стає зрозумілим, чому навчання, яке за всіх часів мало велике значення у суспільстві, зараз вимагає особливої уваги. У сфері навчання стала потрібною особистість, яка могла б спрямувати спілкування людини з інформаційними потоками, забезпечила б міжособистісне спілкування у малих групах, керувала процесом обміну досвідом тощо.

Спілкування у дистанційному навчанні – це цілеспрямований раціонально оформлений, інформаційний обмін між індивідами, що створюється та керується тьютором. У дистанційному навчанні залежно від форми використовується асинхронне (електронна пошта, список розсилки, форум) та синхронне (чат) спілкування.

Подпись: Суспільство стає ворожим до людини, якщо вона губить контакт з людьми. З. ФрейдВід спілкування слід відокремлювати: неусвідомлену передачу інформації; отримання інформації з різних джерел, що у всіх випадках потребує перевірки; інформаційний обмін без виникнення емоційних відношень (комп’ютер, довідник і т.ін.); віртуальне спілкування (якщо воно не імітує реальний процес і не додержується його правил) [Сэпа Э. Об эффективности групповой работы на уроках математики. – В сб.: «Советская педагогика и школа», VI – Тарту: ‑ 1972., Алексеев А.П. Аргументация. Познание. Общение. – М.: 1991.]

Спілкування можна охарактеризувати

  • за темою (наукове, філософське, навчально-педагогічне, виховне і т.ін. зі своїми правилами, стратегіями, тактиками ведення),
  • за метою (ділове з конкретною предметною, інформаційною або формуючою метою) та
  • за формою (змішане (асиметричне), що визначається різними факторами. наприклад. вік, соціальний стан та ін.).

Наявність розуміння залежить від попереднього досвіду, від ступеня сформованості мислення, від статі, від багатозначності вислову.

Спілкування виконує [Парыгин Б. Д. Научно-техническая революция и личность. – М.: Педагогика. ‑ 1978.]

  • соціальні,
  • соціально-психологічні та
  • індивідуально-психологічні функції.

Соціальні функції спілкування це: обмін інформацією для сумісної праці; передача знань, досвіду, способів дії; оцінка діяльності людини; формування норм поведінки; протистояння агресії.

Подпись: Культура спілкування – це фактор інтеграції людей.Б.Д. ПаригінДо соціально-психологічних функцій спілкування можна віднести комунікативний самовираз особистості, самореалізацію; ототодження себе з групою; протиставлення себе будь-якій групі; синдикативне об’єднання груп [Брудный А. Психологическая герменевтика. – М.: ‑ 1998.]; пізнання людьми один одного; формування і розвиток міжособистісних відносин; розподіл часу.

Індивідуально-психологічні функції спілкування – це формування свідомості; підтримка нормальної діяльності свідомості; підтримка емоційної рівноваги, працездатності; підтримка фізичного здоров’я; підсилення психічних процесів.

У сучасному суспільстві спілкування входить до так званих базових потреб людини, тобто тих, що необхідні  саме для життєдіяльності.

Комунікативна грамотність – це сукупність знань, законів і правил усної та письмової комунікації.

Виділяють такі стилі (способи) спілкування (Р. Нортон):

  • домінантний,
  • драматичний,
  • спірний (агресивний),
  • заспокійливий,
  • точний,
  • уважний,
  • товариський,
  • натхненний,
  • відкритий.

У процесі спілкування можливо виникнення таких комунікаційних бар’єрів:

  • культурні,
  • соціальні,
  • рольові,
  • цільові,
  • психологічні,
  • когнітивні (в тому числі стереотипи),
  • розуміння,
  • мовні.
Остання зміна: вівторок 7 листопад 2017 9:17