Криза літнього віку

          Період зрілості від періоду старості звичайно відмежовують часом, коли людина йде на пенсію, закінчує активну професійну діяльність. Такі події зумовлюють виникнення кризи. Цьому сприяє те, що порушується звичний режим життя людини, змінюється її соціальний статус (з працівника вона стає пенсіонером); поступово відділяються діти та онуки, що особливо відображається на жінках, які присвятили себе переважно сім’ї; прискорюється біологічне старіння, бо активізується деградація у різних системах організму; погіршується матеріальний стан; втрачаються близькі люди (смерть чоловіка, дружини) тощо. Старіння організму характеризується тим, що у ньому відбувається руйнівний процес, що призводить до недостатності фізіологічних функцій і загибелі клітин, обмеження адаптаційних можливостей організму, зниження його надійності, розвитку вікової патології, збільшенню можливості смерті (В.В. Фролькіс).

          Така ситуація характеризується як кризова, адже відбувається перехід з однієї стадії розвитку на інший, пов'язаний із якісними змінами у розвиткові (О.М. Леонтьєв).  Найзагальніша ознака цієї кризи (як і інших психологічних криз) полягає у появі критичного рівня соціально-психологічної суперечності ситуації, що призводить до неможливості реалізації най значиміших сторін життєдіяльності людини (О.Л. Солдатова).

            Кризу старіння О. Г. Лідерс розглядає у вузькому розумінні як перехід від другого зрілого віку до похилого та в широкому – як сам похилий вік, де «… багато психологічних характеристик зрілості «просвічують» крізь помітні характеристики старості, що настає» [208, с. 7].

          Суттю кризи є оцінка цінності та смислу прожитого життя (Т. Д. Марцинковська). Це час, коли людина відмовляється від життєвої експансії; відбувається перехід на інший тип психологічної життєдіяльності, де визначальним є не прийняття нового в собі, а збереження, утримання в собі старого. Тому, як підкреслюють О. Г. Лідерс та А. В. Рибінська завданням людини похилого віку є прийняти свій життєвий шлях таким, яким він був і прийняти себе в ньому, прийняти скінченність свого буття. Хвороблива старість виявляється у продовженні експансії.

          Змістом кризи старості за Е. Еріксоном є «цілісність особистості – відчай» (его-інтеграція – розчарування у житті). Саме досягнення людиною відчуття цілісності, его-інтеграції є передумовою благополучної старості. Таке відчуття виявляється у, по-перше, розумінні людиною того, що життя має ціль і дає почуття; по-друге, усвідомленні, те, що відбувалося було неминучим і могло відбутися лише там і тоді, коли і де це відбулося; по-третє, переконаності, що весь життєвий досвід має цінність; по-четверте, оцінці людиною своїх батьків у новому світлі і отриманні можливості краще зрозуміти їх.

            М. В. Єрмолаєва уважає, що остання, досить гостра вікова криза (життєвий перелом) настає ще до виходу на пенсію. Гостроту цієї кризи вона обґрунтовує думками науковців (В. І. Слободчикова) про «истаивание деятельностной формы бытия», коли справи немолодої вже людини втрачають актуальність, застарівають, учні випереджають її, діти виростають і не потребують її досвіду та підтримки, іншою (чужою) стає предметне середовище проживання, а за сучасними технологіями вона не встигає. І, здавалося б, саме час прийняти факт неминучості відступу перед життям, змиритися зі старінням в тілі і в душі, звернутися до минулого. Однак остання вікова криза (як і всі попередні) – це шанс оновлення цільових установок, смислових орієнтацій, саморозвитку. Зміст цього етапу життя залежить від успішності проходження попередніх, успішності вирішення проблем, котрі виникали на попередніх стадіях життя. Ця вікова криза може не відбуватися в гострій формі, що є тоді, коли людина продовжує працювати, особливо в системі «людина-людина» і де потрібні обізнаність, досвід спілкування, вміння встановлювати стосунки, аналізувати гуманітарні проблеми, робити узагальнення, приймати рішення. Але і тут людина має переосмислити свій спосіб життя щоб не втрачати психічної свіжості, не бути стереотипним, консервативним, не боятися нових технологій, щоб оновити індивідуальний стиль діяльності.

          Криза розвитку на початку старіння, згідно Н.К. Корсакової, зумовлена низкою причин нервово-психічного, ендокринно-обмінного, психосоціального рівнів і супроводжується комплексом афективних реакцій, пов’язаних із переживанням актуальної дефіцитарності. Подальша динаміка цих змін (позитивна чи негативна) залежить від способів подолання даної кризи, формування «совладающего поведения», вбудовування компенсаторних механізмів та подолання факторів ризику (хронічних соматичних та невротичних розладів), різкої зміни стереотипів буття, інших психогенній.

          Дослідження Н.К. Корсакової людей 50-85 років свідчать, що порушення нейродинамічних параметрів психічної активності більше характерне для початкового етапу старіння і для найстаршої вікової групи (після вісімдесяти років). А у 65-76 років спостерігається стабілізація стану вищих психічних функцій, а за окремими параметрами (зокрема, функціями пам’яті), навіть досягнення передінволюційного періоду. Тобто найскладнішим є етап переходу до пенсійного віку і після восьмидесяти.

Last modified: Sunday, 8 April 2018, 12:01 AM