Термін «козак» — тюркського походження; означає «степовий розбій ник», «вільна людина».

Причини виникнення — посилення феодального гніту привело до втечі селян і городян у незаселені степові райони середньої течії Дніпра, де була відсутня експлуатація й лежали неосвоєними величезні площі родючих земель.

Перші відомості про українських козаків — згадуються в дипломатич ному листуванні між Росією, Польщею, Туреччиною, Кримом, Молдовою та Валахією(1489,1492,1494 рр.).

Життя, побут і заняття козацтва — у XVI ст. кількість козацтва по стійно зростає, і вони розселяються частково в побудованих ними хуто рах і слободах, частково в козацьких містах Чигирині, Каневі, Корсуні, Черкасах. Основними заняттями козаків були: полювання, рибальство, бджільництво, скотарство та землеробство, що поступово поширювалося. Життя було вкрай важке: кожному козакові доводилося починати, маючи лише незначні пожитки, прихоплені ним з дому. А життя в прикордонних з татарами районах змушувало кожного мати зброю, уміти майстерно ним володіти й бути готовим у будь-який час його застосувати.

Усе це загартовувало козацтво; змушувало його триматися разом; прискорювало майнову диференціацію в середовищі козацтва, тому що ново прибулі змушені були найматися до заможних козаків, з яких формува лася козацька старшина.

У результаті: на початок XVI ст. козаками були освоєні середнє Подніп ров'я й Запоріжжя, де в середині XVI ст. проводир козацтва — староста Канівський і Черкаський Дмитро Вишневецький («Байда»)— об'єднує козаків, створює на Дніпрі за порогами козацький центр — Запорізьку Січ.

Last modified: Thursday, 28 May 2009, 12:07 PM