У ХІІ - Х V ст. ослаблені золотоординським поневоленням українські землі стали об'єктом захоплення іноземними державами.

Захоплення більшої частини українських земель Великим князівством Литовським

Здійснення захоплення білоруських і українських земель велося кня зями:

Міндовгом (1230-1263), засновником Литовської держави, що захопи в «Чорну Русь» (сучасну Гродненську область Білорусії);

Вітеном (1293-1316) і Гедиміном (1316-1341), що захопили більшу частину білоруських земель;

Ольгердом (1345-1377), що захопив більшу частину українських і частину російських земель (від сучасної Волині до Бєлгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської й Миколаївської на півдні; у 1363 р. Ольгердом був узятий Київ);

Вітовтом (1392-1430), що захопив південноукраїнські степи аж до Чорного моря в районі Одеси.

Причини швидкого захоплення:

а) Русь була ослаблена золотоординським поневоленням;

б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаю чись союзом із нею убезпечити свої землі від натиску Тевтонсько го ордену й монголо-татарського поневолення.

Політика Литви на захоплених землях — українські та білоруські землі становили 9/10 території литовської держави: а) це вносило специфіку в життя всього Великого князівства Литовського: державна мова — давньоруська, закони складені на основі « Руської правди» та ін.; Велике князівство Литовське часто нази вали Литовсько-Руським князівством;

б) Велике князівство Литовське, незважаючи на тенденції до центра лізації, що проявилися при Вітовті, було схоже на федерацію чис ленних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої української та білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах («Ста рого — не змінюємо, нового — не впроваджуємо» — такий був принцип правління литовських князів).

Тому М. Грушевський вважав, що Велике князівство Литовське біль шою мірою, ніж Московія, зберегло традиції Київської Русі.

Захоплення Галичини Польщею

Здійснено польським королем Казимиром III у 1349 р. У 1351-1352 рр. між Великим князівством Литовським і Польщею спалахнула війна за Галицько-Волинські землі.

У підсумку: Галичина залишилася за Польщею, Волинь — за Литвою.

Включення Буковини до складу Молдавського князівства

Буковина, що входила до складу Галицько-Волинського князівства, була в середині XIV ст. завойована Угорщиною, аз 1359р., коли зі складу Угорщини виділилося Молдавське князівство, Буковина ввійшла до його складу за назвою Шипинської землі (Шипинці — адміністративний центр Буковини), спочатку на правах автономії, а із середини XV ст. як звичай на адміністративна одиниця Молдавії (на її території утворилися Черні вецька й Хотинська області Молдавії). Із середини XV ст. стала зустрічатися назва «Буковина» (територія букового лісу). У 1-й половині XVI ст. Буковина разом із Молдавією потрапили під владу Туреччини.

Захоплення Закарпаття Угорщиною

Було здійснено в 2-й половині XIII ст. На захопленій території зали шився колишній адміністративний розподіл — 4 жупи (згодом комітети, райони), на чолі яких стали великі угорські феодали, що проводили полі тику:

а) посилення феодального гніту; роздачі українських земель угор ським феодалам; уведення з 1351 р. кріпосного права, безконтрольного панування феодалів над селянами (суд, покарання та ін.);

б) із XIV ст. — настання католицизму: роздача землі, стягування податі — десятини, будівництво костьолів і монастирів;

в) переселення до Закарпаття угорських селян і витіснення україн ців у гірські необжиті райони.

У результаті: загострення класової боротьби, виступи населення за на ціональну мову й традиції, неприйняття католицизму (прийняття селя нами та міською біднотою кальвінізму) та ін.

Last modified: Thursday, 28 May 2009, 12:00 PM