Галицько-Волинське князівство утворилося в 1199 р. Територія простягалася від Карпат на півдні до литовської землі на пів ночі, від Угорщини й Польщі на заході до Київського князівства та Половецького степу на сході.

Переваги положення князівства, що забезпечили його висування, мо гутність і незалежність:

а) територія князівства була вогнищем давньої орної землеробської культури, що дало великий досвід ведення землеробства, вищі врожаї, раннє відділення ремесла від сільського господарства, а отже, і більше багатство; б) віддаленість від Києва забезпечувала майже завжди відносну не залежність і самостійність князівства;

в) додатковий прибуток і могутність приносила наявність торговель них шляхів, що проходили через князівство: другий торговель ний шлях з Балтійського моря в Чорне: Вісла — Західний Буг — Дністер (перший — «із варяг у греки»); сухопутний торговельний шлях з Русі до країн Центральної та Південно-Східної Європи; залежність від князівств Дністровсько-Дунайської землі дозволяла князівству контролювати торговельний шлях із Європи по Ду наю до країн Сходу й назад.

Соціально-економічний розвиток князівства — був традиційним для Русі (див. питання: Економіка Київської Русі). Налічувалося близько 80 міст, найбільшими з яких були Галич, Волинь, Перемишль, Володими ро-Волинськ та ін.

Етапи політичного розвитку території :

а) розвиток у рамках Київської Русі (до 1097 р. — Галицької землі, до сер. XII ст. — Волинського князівства);

б) самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.

Галицька земля, що відокремилася в 1097 р., являла собою кілька дрібних князівств, у 1141 р. об'єднаних перемишльським кня зем Володимирком Володаревичем, котрий переніс свою столицю до Галича. Найвищої могутності князівство досягло при його сині Ярославі Осмомислі (1153-1187), що боровся за об'єднання русь ких земель, за що автор «Слова о полку Ігоревім» присвятив йому найвищі слова, ставлячи його за приклад іншим руським князям. Однак після смерті Осмомисла в 1187 р. Галицьке князівство ста ло роздиратися міжусобною боротьбою між «великими» галиць кими боярами, багато з яких були в союзі з угорськими та польсь кими феодалами. Волинське князівство, на відміну від Галицько го, меншою мірою роздиралося міжусобицями, бо з початком фео дальної роздробленості дісталося прямому нащадку великого київського князя — Романові Мстиславовичу, чий авторитет підкріплювався і родовитістю, і талантом політика, а також твердим контролем над «великими» галицькими боярами, чиє землеволо діння росло в основному за рахунок князівських пожалувань за вірну службу. Забезпечена внаслідок цих причин внутрішня стабільність Волинського князівства дозволила почати йому напри кінці XII ст. активну боротьбу за розширення своїх володінь. У результаті: у 1199 р. Романові Мстиславовичу вдалося вперше об'єднати Волинську й Галицьку землі, тим самим відгородивши останню від розграбовування польськими й угорськими феодалами. Надалі:

в) 1199—1205 рр. — розвиток об'єднаного Галицько-Волинського князівства, якому після взяття Києва в 1240 р. вдалося об'єднати всю південну й південно-західну Русь. Створення такого могутньо го князівства в умовах феодальної роздробленості, що панувала на Русі та в Європі, дозволило йому з успіхом вести боротьбу з по ловцями, угорськими й польськими феодалами, зі своїм непокір ливим боярством, сприяло піднесенню західноукраїнських міст, ремесел, торгівлі;

г) 1205-1238 рр. — тимчасовий розпад Галицько-Волинського кня зівства, викликаний загибеллю в 1205 р. Романа Мстиславовича в Польщі й посиленням боярського сепаратизму. Внаслідок чого почалася 30-літня війна, що привела до безпрецедентного на Русі випадку князювання в Галичі польського феодала Владислава Кормілічича. Він був скинутий у 1238 р. в результаті національ но-визвольної боротьби селян, городян і служивого дворянства, спираючись на яких син Романа Мстиславовича — Данило Рома нович утвердився спочатку на Волині, а потім (у 1238 р.) зайняв Галич. Данило Галицький, об'єднавши Галицькі та Волинські землі, став першим українським королем. Він одержав корону від римського папи в 1253 році. Заснував на честь свого сина Лева мі сто Львів;

ґ) 1238-1240 рр. —відновлення єдності Галицько-Волинського кня зівства, а після взяття Києва в 1240р. і всієї південно-західної Русі;

д) кінець 1240—1340 рр. — розвиток під владою монголо-татар, що наприкінці 1240 р. зруйнували міста Галицько-Волинського кня зівства, а жителів хан Батий «узяв списом і побив нещадно». У цей час Данило Галицький був в Угорщині й Польщі, безрезультатно прагнучи укласти союз проти монголо-татар. Повернувшись після навали, він знову об'єднав Галицько-Волинське князівство та лише в 1245 р. номінально визнав залежність від Золотої Орди. Це дозволило йому, сплачуючи данину, врятувати князівство від монголо-татарських набігів, збирати сили, відновлювати еконо міку, торгівлю, ремесла, міста. Але в 1258-1259 рр. під загрозою нової монголо-татарської навали Данило був змушений знищити відновлені укріплення міст, що завершило підпорядкування кня зівства Золотій Орді. Після смерті Данила Галицького в 1264 р. князівство фактично розпалося на 4 частини (Східну і Західну Галичину, Західну і Східну Волинь) і поступово втрачало колиш ню велич при формальному збереженні єдності; є) з 1340 р. Волинь потрапила під владу Литви, з 1349 р. Польща захопила Галичину (у 1370-1386 рр. Галичиною тимчасово воло діла Угорщина).

Роль Галицько-Волинського князівства в історії України

Князівство стало спадкоємцем Київської Русі, боролося за возз'єднання й консолідацію земель, сприяло розвитку господарства, міст, ремесла, торгівлі, культури; сприяло захисту населення південно-західних земель від фізичного знищення монголо-татарами; підняло авторитет українсь ких земель на міжнародній арені, особливо в умовах феодальної роздроб леності.

Галицько-Волинське князівство після занепаду Києва продовжило на ціле століття існування державного утворення на слов'янських землях і стало головним політичним центром майбутньої України.

Слово «український» уперше вживається в «Проповідях» теолога Григорія ще в середині XI століття. Термін «Україна» згадується в Київсько му літописі в 1187 р. як синонім поняття «країна», тобто — край, рідна земля (для порівняння: Сербія сербохорватською — Сербська Країна). Із 1335 року для Галичини стало вживатися запозичене в греків поняття «Мала Русь», що пізніше перетворилося в поняття «Малоросія». Однак у різні періоди воно позначало різні регіони України.

Last modified: Thursday, 28 May 2009, 10:52 AM