Київська Русь, пройшовши у своєму розвитку кілька етапів, залишила помітний слід у світовій історії, зробивши свій внесок у державотворчу традицію народів Східної Європи.

Періодизація історії Київської Русі 

   Головними ознаками державності у середньовічному суспільстві були:

  • влада, відчужена від народу;
  • розміщення населення не за племінним, за територіальним принципом (це вже не об’єднання племен для спільного захисту, а єдина держава);
  • збір податків для утримання державного апарату;
  • спадковість княжої влади.

Зміна форм правління Київської Русі

    Зародження, становлення та розвиток цих державоутворюючих елементів, як і побудова держави, є тривалим процесом, який складається з певних стадій. Історію Київської Русі прийнято поділяти на три етапи:

І етап – виникнення і становлення (перша половина ІХ – кінець Х ст.) . Цей період пов’язаний з правлінням останніх представників династії давньоруських князів Діра (ймовірно, 30 – 50-х рр. ІХ ст.) та Аскольда (загинув близько 882 р.)

Київська Русь за князювання Аскольда, Діра та Олега

і початком князювання в Києві династії Рюриковичів – Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.

Аскольд

Рюрик — варязький проводир, правив спочатку в Ладозі, а в 862 р., скориставшись внутрішніми усобицями, захопив Новгород, що викликало велике повстання проти варягів, потоплене в крові Рюриком. Новгородський князь. Саме з 860 р. літочислення починає вживати термін «Руська ера» і веде його майже 30 років.

Олег Віщий (882-912) — послідовник Рюрика; одержавши у 879 р. владу від померлого Рюрика в Новгороді, зумів об'єднати Київську й Новгородську землі (убивши князів, що правили в Києві, Аскольда та Діра).

Київська держава за правління князя Олега

Розширив територію Київської Русі, приєднавши древлян, жителів півночі, радимичів. У 9Н р. зробив переможний похід на Константинополь.

Значення діяльності князя Олега

Ігор (912-945) — син Рюрика, приєднав територію межиріччя Дністра й Дунаю.

Київська Русь за князювання Ігоря, Ольги та Святослава

Князівська держава за правління князя Ігоря

Величезну частину часу провів у військових походах; у 915 р. першим зіткнувся з печенігами, підписав з ними мирний договір, через 15 років порушений (через підбурювання печенігів Візантією, не зацікавленою в посиленні Київської Русі); 941 р.— поразка від Візантії; 943-944 рр. — захоплення Дербента й Південного Прикаспія (союзника Візантії); 944 р. — незначна перемога над Візантією;

Зосередження активності на візантійському напрямку

через величезні витрати на військові походи збільшив данину, через що був убитий деревлянами в 945 р. (при спробі зібрати данину вдруге). Убивство пояснюється й іншими причинами.

Значення діяльності князя Ігоря 

Ольга (945-957) — дружина Ігоря, регент при малолітньому сині Святославові.

Ольга: внутрішня політика 1

Ольга: внутрішня політика 2

Помстилася за вбивство чоловіка, знищивши 5 тис. деревлян і два посольства, що прибули сватати її за древлянського князя Мала; провела податкову реформу: визначивши кількість данини — «уроки» і місця збору данини — «погости»; особисто прийняла християнство і встановила дипломатичні стосунки з Німеччиною, піднявши авторитет Київської Русі.

Значення діяльності княгині Ольги

Святослав (957-972) — син Ігоря й Ольги, багато часу провів у військових походах, використовуючи наступальну тактику, швидкість і раптовість; розгромив Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, Дунайську Булгарію та ін.

Святослав: зовнішня політика

Походи князя Святослава

Увів традицію призначати князями в інші міста своїх синів (для зміцнення єдності Київської Русі). Хотів перенести столицю з Києва до Переяславця на Дунаї (перехрестя торговельних шляхів), але зазнав у 971р. поразки під Доростолом від візантійців, через що відмовився від претензій на дунайські землі. Під час повернення до Києва загинув у 972 р. в бою з печенігами в районі дніпровських порогів.

Святослав: внутрішня політика

В останні роки князювання Святослав проводив антихристиянський терор, намагаючись перекласти на християн провину за власні військові невдачі на Дунаї. Він мав намір знищити всіх християн і «розорити і спалити» їхні храми.

Святослав: результати і значення діяльності

ІІ етап – розквіт і піднесення (кінець Х – середина ХІ ст.). Він припадає на час князювання Володимира та Ярослава Мудрого.

Київська Русь за князювання Володимира та Ярослава

Володимир (978-1015) — переміг у результаті братовбивчої боротьби за князівський престол у Києві – прийшов до влади в результаті боротьби зі своїми братами Олегом та Ярополком. Його основним суперником був брат Ярополк, що відрізнявся повагою до духовного життя: відновив літописання, схилявся до розширення зв'язків із більш культурними країнами Заходу, Болгарією, Візантією.

За Володимира завершується формування території Київської Русі, яка майже збігалася з етнічним розселенням східних слов’ян.

Формування території за Володимира Великого

Зростає ступінь централізованості держави: у князівствах Володимир посадив власних синів, усунувши від влади племінних вождів. Володимир зміцнив зв’язки з Польщею, Угорщиною, Чехією, здійснив переможні походи на печенігів, почав створювати міцні прикордонні укріплення. Приєднав землі в'ятичів і радимичів, але винятково як колоніальні анклави. На південно-західній межі з печенігами побудував мережу міст-фортець.

Володимир: зовнішня політика

Володимир узяв владу як лідер антихристиянської течії і, створюючи систему язичеського шестибожія, руйнував храми.

Володимир внутрішня політика

Чудово розуміючи, що в централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, Володимир спробував провести релігійну реформу, яка полягала у запровадженні на Русі культу єдиного бога – громовержця Перуна. Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення, не захищала багатства та привілеї феодальної верхівки, ускладнювала розвиток міжнародних зв’язків з християнськими країнами.

Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. Для централізації влади в 988 р. Володимир хрестився сам, а в 989 р. охрестив населення Київської Русі, причому не завжди добровільно жителі відмовлялися від язичества.

Значення прийняття християнства

Православ’я фактично освячувало владу панівної еліти, соціальну нерівність та всю феодальну систему, адже небесна ієрархія ніби віддзеркалювала ієрархію феодального суспільства. Християнство стало надійною основою для побудови могутньої, централізованої країни, а єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади князя. Нова релігія змінила світосприйняття населення давньоруської держави. Християнство ліквідувало язичницький страх перед природними силами, акцент у релігійній вірі переноситься на внутрішній світ людини, на її вибір власної поведінки, справедлива розплата за яку чекає у потойбічному світі. Певною мірою це призвело до пом’якшення стосунків між людьми, засуджено звичай родової помсти, поліпшилося ставлення до бідних, до рабів. Нова віра також надала імпульсу розвиткові мистецтва, архітектури, писемності, літератури.

Володимир: схема

Реформаторський доробок князя Володимира включає і запровадження нового зведення законів усного звичаєвого права (“Устав землений”), який в подальшому ліг в основу “Правди Ярослава” (1016 р.).

Ярослав Мудрий (1019-1054) — син Володимира, будучи Новгородським князем, після смерті батька вийшов переможцем із міжусобної боротьби з братами за київський престол. Розширив межі держави: 1030 р. підпорядкував своїй владі західний берег Чудського озера (місто Юр’єв). 1036 р. остаточно розгромив печенігів, на честь цієї події звів храм Святої Софії.

Юридично закріпив феодальні відносини на Русі введенням збірника законів «Руська правда». Замість запрошення митрополита з Візантії — сам призначив його в 1151 р., прагнучи захистити себе від візантійського впливу. Розширив права церкви та її земельні володіння. Заснував Києво-Печерську лавру, першу бібліотеку на Русі при Софійському соборі. Побудував південну оборонну лінію вздовж р. Рось для захисту від набігів кочівників. У зовнішній політиці, як і батько, більше покладався на дипломатію, ніж на зброю. У традиціях того часу, поріднився з королівськими дворами Франції, Німеччини, Візантії, Норвегії і т. п. (дочка Анна — королева Франції). При Ярославі Київська Русь досягла вищої могутності.

Водночас при ньому діяла така правова норма, як кривава помста. У країну вливається сильний монахо-аскетичний струмінь із Візантії, що уповільнило процес Реформації й ренесансних явищ.

ІІІ етап – політична роздробленість (кінець ХІ – середина ХІІІ ст.) – після смерті Ярослава Мудрого суперечки між претендентами на київський стіл набувають загрозливого характеру. Чвари та міжусобиці використовували нові вороги – кочівники – половці, які в 1068 р. здійснили перший великий напад на руські землі, а також польський та угорський королі. В 30 – х рр. ХІ ст. угорські феодали захопили південну частину Закарпатської Русі, а в ХІІ ст. – всю її територію. Спробою припинити усобиці став князівський з’їзд 1097 р. в Любечі. Було визнано принцип, за яким кожен князь мусить володіти своєю вотчиною, яку він отримав від батька у спадок, і не посягати на володіння інших князів. Це узаконювало роздроблення Давньоруської держави на окремі спадкові князівства.

Володимир Мономах (1113-1125) — онук Ярослава Мудрого, переяславський князь; у 1113 р., придушивши народне повстання в Києві, посів великокнязівський престол і дещо пом'якшив експлуатацію селян; об’єднав 3/4 території Русі, припинивши на ній міжусобиці. Талановитий полководець, зробив 85 успішних походів, зупинив натиск половців на Русь, завдавши їм кілька великих поразок у глибині їхніх територій. Автор «Повчання Володимира Мономаха».

Мстислав (1125-1132) — син В олодимира Мономаха, вийшов переможцем у міжусобній боротьбі за київський престол. Продовжив політику батька по зміцненню держави, припиненню міжусобиць і захисту зовнішніх кордонів. Після його смерті Київська Русь остаточно розпадається на окремі князівства.

Last modified: Sunday, 24 May 2009, 3:41 PM