Економічне становище Київської Русі

Економічний розвиток Київської Русі

    Панує натуральне господарство, при якому все необхідне виробляється не для продажу на ринку, а для внутрішнього споживання.

    Землеробство — основне заняття, за 2-3-пільною системою вирощувалися: пшениця, овес, просо, жито, ячмінь та інші культури. Основними знаряддями праці були: рало (дерев'яний плуг), борона, серп, коса.

    Скотарство — розводилися воли, коні, корови, вівці, свині, кози тощо.

    Ремесло — до 60 спеціальностей: кузнецьке, ткацьке, гончарне, шкіряне, ювелірне та ін.

    Внутрішня торгівля — ремісничі вироби повсюди мінялися на сільськогосподарські. Намітилася деяка спеціалізація районів: з Прикарпаття везли сіль; з півдня — хліб, худобу; з півночі — хутра.

    Зовнішня торгівля — Київська Русь експортувала: худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби, хутра; імпортувала: вино, тканини, прянощі, дивовижні товари тощо.

Стягнення данини

    Найбільший торговельний шлях — «із варяг у греки» — по Дніпру. Широко велася торгівля з Візантією, Скандинавією, Польщею, Чехією, Німеччиною.

    Допоміжні галузі — полювання (за допомогою лука, стріл, сітей і пасток); риболовство (ловили гачком, неводом, били острогою); бортництво (збирання дикого меду).

Соціально-політичне становище Київської Русі

Соціальна піраміда

    Ранньофеодальна монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади:

     а) на чолі держави — великий київський князь;

Князь

     б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь правив державою: особиста дружина, що поділялася на старшу (бояри, чоловіки) і молодшу (отроки, діти); удільні князі, що стояли своїми військами у великих містах (Чернігів, Переяслав, Псков та ін.) і правили підлеглими князівствами.

Князівська рада

    Рада з князів і старших дружинників складала боярську думу при великому князеві, який збирав її для прийняття важливих рішень (виступ у похід, укладення миру тощо);

Віче

     в) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вірниками;

     г) правління невеликими містами здійснювали намісники великого князя — тисяцькі й посадники.

Залежне населення:

Основні групи залежного населення Київської Русі

    «Смерди» — селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала й експлуатувалися тільки шляхом стягування данини.

    «Закупи» — колишні смерди, що взяли у феодала «купу» — позичку грішми, інвентарем, насінням і т. п.

    «Рядовичі» — селяни, що уклали з феодалом «ряд» — договір і за це виконували різні роботи у вотчині.

    «Ізгої» — вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею (лугами, пасовищами і т. п.).

    «Холопи» — напівраби.

Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом:

     а) економічного примусу — виплата князівської данини; укладення селянами кабальних договорів із феодалами («купа», «ряд»); роздача феодалами землі селянам, за що останні платили земельну ренту (панщина, натуральний оброк, згодом — грошовий оброк);

     б) позаекономічного адміністративного примусу — станова нерівноправність селян стосовно феодалів.

    До другої половини X сторіччя на Русі не існувало індивідуальної власності на землю. Вона вважалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлював її глава своєрідної корпорації — київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність складається лише на початку XII століття. Через ці особливості повстання населення в Києві (найбільші — у 1068 і 1113 рр.) не мали характеру класової боротьби.

Last modified: Sunday, 24 May 2009, 2:13 PM